Історія будинку “Слово”, оповитого кров’ю репресованих українських письменників

Сьогодні “СічНьюз” розповідає історію будинку “Слово”. Стіни його ниють від сліз та страждань, оповитий запахом людської крові та біллю репресованих українців.

В Нагірному районі Харкова стоїть п’ятиповерховий будинок. Якщо поглянути на нього згори, то він нагадує велику букву “C”. Наприкінці 20-х років у письменників виникла ідея побудувати будинок на кооперативних засадах. Кожен пайовик мав сплачувати щомісяця певну суму і приблизно через 15 років мав повністю виплатити вартість свого помешкання.

Уривок з мюзиклу колективу МУР "Ти" (Романтика)
Спочатку було слово, потім був будинок.
Майже ритуальний за кількістю поминок
Майже ми не зникнули, майже ми живі.
Але на суді історії крісла всі пусті.

“Українці пригнічують “великоросів”

Будівництво почалося у 1927 році за проєктом архітектора Дашкевича. Письменникам дуже кортіло переїхати з тісних комуналок до власного помешкання. Микола Куліш жалівся, що його в комуналці загризали блохи.

– Почистив гамак, штук 50 порізав кишеньковим ножиком, змастив гасом. Увечері я побачив один (блоху – ред.), що сидів на подушці і дивився мені прямо в очі, я теж вилупив очі, – казав Куліш.

Був один скандал, що допоміг будуванню “Слова”. Повість Горького “Мать” мав перекладати Олекса Слісаренко. Однак Горький відмовився від перекладу. Сказавши, що українці пригнічують “великоросів”, що залишилися в меншості.

Ці слова обурили українських письменників. Тоді Сталін вирішив згладити конфлікт. Влаштував тиждень українців у москві, й письменники вирушили туди для знайомства.

– Скажите, пожалуйста, а Леся Украинка приехала?

– Та що ви? Вона вже  16 років, як померла.

Тоді зайшов товариш Сталін, всі на нього дивилися побожно. Він сказав, що підняти культуру України ми можемо тільки на рідній мові.

Життя у будинку “Слово”

Якось ввечері до готелю, де перебував Остап Вишня, завітав невідомий чолов’яга з револьвером та грошима. Сказав, що це на будування будинку “Слова”. Допомагали й інші люди.

…І от вже будується п’ятий поверх. Будівельники приносили туди їжу. Тому там розвелося багато мишей.  Але це не злякало письменників, й ось вже розподіляються квартири. Кухні у “Слові” були маленькі. Згодилися лише на те, щоб закип’ятити чайник. Проєктом була передбачена їдальня, де мали харчуватися письменники.

У підвалі розташована кочегарка, біля неї – гора вугілля, з якої взимку дітлахам за радість було з’їжджати на санчатах. При будинку “Слово” відкрили дитячий садочок. Діти письменників не підходили під норми, встановлені педагогами. Тому часто педагоги відмовлялися працювати в тому садочку.

На даху побудували солярій. Невеличка цементова площа й душові кабіни давали можливість скупнутися гарячого, літнього дня.

Хвиля репресій

1933 рік. Хвиля репресій проти діячів української культури почалася з арешту мешканця будинку “Слово” поета Михайла Ялового (1937 року його розстріляли в урочищі Сандармох).

Після цього скоює самогубство його друг, письменник Микола Хвильовий.

– Моїм арабескам – finis. Але я не тоскую. Я ще раз пізнав силу безсмертного слова, і воно перетворилось у мені. І з океану варіацій я випливаю, м’ятежний і радісний, до нових невідомих берегів, – писав Микола.

Дружина Хвильового розповідала, що він вийшов в іншу кімнату. Вона не звернула на це уваги. Потім… вистріл. Подробиць вона не знала, адже приходила додому тільки ночувати.

– Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все – я Микола Хвильовий, – йшлося в його передсмертній записці.

Вранці прилетів Довженко, підійшов до труни, взяв голову Хвильового і поцілував в скроню у саму рану.

1934 рік. По радіо повідомили, що в Ленінграді було вбито Кірова. Того ж дня були арештовані Остап Вишня, Епік, Слісаренко, Підмогильний, Поліщук, Вороного та ще багато інших, що жили поза “Словом”.

Пам’ятку обстріляли російські війська 

У 2003 році на будинку “Слово” було встановлено меморіальну дошку з прізвищами письменників, художників та акторів, які проживали там у 1930‑х роках і були репресовані..

Тепер росія провадить репресії і проти будинку. На початку березня 2022 року пам’ятку обстріляли російські війська. На щастя, ніхто з мешканців не загинув, але постраждало кілька квартир.

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”

Читайте також:

Сучасне «розстріляне відродження»: розповідаємо про тих, хто загинув за мову

«Поки Бог дає нам життя та здоровʼя, зупинятися не будемо» – волонтерка