Мати Героя з Умані півтора року не знала, чи син живий

Наша історія – про сильну духом матір, яка пройшла психологічні тортури, щоб врешті-решт дізнатися, що її син-військовий загинув. Спеціально для «СічНьюз» 78-річна уманчанка Олександра Михайлівна Коваль розповіла, що відчувала, коли її нащадок півтора року вважався зниклим безвісти.

На День народження востаннє чула сина

– Вранці, 12 травня, дзвонить син. «Мамо, як ти  там?» – запитує. «Вітаю тебе з Днем народження. Не вірю, що тобі вже 78 років».  Я сама не вірю, що дожила до таких років. Але дякую Богу за життя. Це була остання наша розмова. Розлука із Сашою прийшла зненацька. Я не чула більше від нього ані дзвінка, ані звістки. Помер мій син у 52 роки, – розповідає Олександра Коваль.

День народження жінки став днем нестерпного болю. Війна забрала в неї найцінніше, її дитя. 17 травня, о четвертій годині ночі, в частину Олександра влучили ракети. Тоді змішалося усе – й земля і небо, й казарми із нашими солдатами.

Усі мовчать, хоч знають, що він мертвий

Мене довго мучили мовчанням і невизначеністю. Усе доводилося дізнаватися від людей. Ніхто із ЗСУ нам не телефонував, – каже жінка. 

До речі, на жаль, багатьом українцям по всій нашій країні відомо це відчуття. Мить, коли твоя близька людина зникає, без жодної звістки. Страшно уявити, а ще важче це пережити. Живий він чи вже гниє у могилі, чи зможуть рідні хоча б поховати героя?

Півтора року тому син Олександри зник безвісти.  Як це, жити стільки, знаючи, що твоя дитина зникла. Надія і біль краяли серце матері аж до листопада. Аж поки донька Олександра вирушила у військкомат, аби дізнатися, що з  батьком. Тоді їй вручили папір, на якому було написано «Безвісті зниклий».

– У листопаді 2022 року у мене взяли аналіз ДНК. Рік я чекала результатів. Довго не було жодної відповіді. Аж 14 листопада 2023 року прийшло на телефон повідомлення. Я не повірила. Покликала онуку і сказала: «Як таку звістку можуть передати телефоном?». Це такий первинний документ, що має бути на папері з печаткою. Вручений мені у руки. З печаткою і на папері я цей документ згодом все ж отримала, завдяки онуці, – продовжує  Олександра Коваль.

Матір неопізнаного чоловіка

Вивчила на пам’ять, що я – матір неопізнаної особи чоловічої статі. Його тіло обгоріло на 90 відсотків. І я це дізнаюсь пізніше, ніж через півтора року. Ви це уявляєте? – наголошує пенсіонерка.

Слідчі з Чернігова сказали Олександрі: «Якщо ви хочете забрати тіло, маєте негайно виїжджати й робити це самостійно».

– На цьому жах не скінчився. Ми пішли до РАГСУ отримати свідоцтво про смерть. А нам відмовились його дати. Кажуть, ми не знаємо, як правильно написати. Бо він загинув ще у 17 травня 2022 року, а поховали його аж 14 листопада 2023 року. Кажуть, ми будемо у свої верхи подавати запит. Я мовила, добре, – згадує жінка.  

Знову муки очікування. Прийшла відповідь чи ні?

– Виявилось, що «головна» пішла у відпустку. Чекаємо. Прийшла з відпустки й каже: «А ми ще не дамо свідоцтво, бо треба ще у військову частину запит подати». І вже після цього ми отримали папір, який засвідчив про смерть моєї дитини, – завершує мати Героя.

Аліна ТАЛАН, «СічНьюз»