Вінницький психотерапевт безкоштовно консультує поранених військових   

Продовжуємо нашу серію «Актуальних інтерв’ю».  Вінничанин Максим Марункевич – лікар-психіатр, психотерапевт. Під час війни він безкоштовно, на волонтерських засадах,  надає допомогу пораненим військовим, матерям і дружинам загиблих. В ексклюзивному інтерв’ю сайту «СічНьюз» Максим поділився нюансами своєї роботи.

Ознаки паталогічного горювання

– Я опікуюся людьми, які отримали бойову травму. А також у яких спостерігається паталогічне горювання за рідними, – каже він.  

– Максиме, а що це означає?

– Коли втрачаємо близьку людину, ми горюємо. Згідно критеріїв, якщо це триває понад три місяці, виникає паталогічне горювання. Людина не може знайти себе, відчуває оціпеніння. У неї поглиблюються ознаки депресії. Це постійно низький настрій, коли людина не здатна відчувати задоволення ані від чого. Якщо людина сильно дезадаптується соціально, в таких випадках слід звернутися за допомогою.

– Як саме вийти із цієї неприємної ситуації?

– Універсальних способів немає. Це як гра у шахи, де немає точного способу перемогти. В кожній людині треба побачити особистість і зрозуміти, що саме її травмує.

Безумовно, спочатку має бути не етап психотерапії, а родинне тепло і затишок. На другому етапі є багато способів психотерапії. Маємо чимало інструментів і методів. Всі вони ефективні, але для кожного випадку треба підбирати щось своє.

– Скільки часу займає стандартне психологічне лікування?

– Зараз, у часи війни, немає точного показника. Психологічна складова горювання залежить від того, наскільки людина стає самотньою після втрати близької людини.

– До Вас найчастіше звертаються вдови, матері загиблих чи поранені бійці?

– Статистику не веду. Допомагаю всім, хто звертається.

«Ветеранам в’єтнамської війни досі виділяють мільярди» 

– Як Ви допомагаєте військовим, які повернулися з війни?

– Я особисто спеціалізуюся на наданні допомоги від посттравматичного стресового розладу. Це психотравма, яка постійно присутня і сильно дезадаптує людину. Зокрема, певна подія чи декілька психотравмуючих подій.

У посттравматичного стресового розладу є певні симптоми. Приміром, флешбеки, коли у звичайне життя проникає спогад про бойову травму. Також спостерігаються жадливі сновидіння. Ще є певні тригери, які пов’язані із бойовою ситуацію, під час якої виникла психотравма.

В іншому випадку така людина максимально ізолюється, уникає спілкування з іншими, стає мовчазною.

Третя варіант проблеми – загальні симптоми перезбудження. Це дратівливість, гнівливість, порушення сну. В 50 % випадків це супроводжується залежністю від спиртних напоїв. У людини виникає бажання приглушити ці нестерпні спогади.    

– І як Ви це все лікуєте?

– Якоїсь магічної пігулки не маю. Лікуються ці проблеми не за одне заняття, це завжди довготривалий процес. Є певні методики, які допомагають суттєво полегшити стан (конкретні прийоми зі складними термінами ми пропускаємо – авт.).

Це лікування може тривати роками. Нагадаю, що у США на лікування і підтримку ветеранів в’єтнамської війни й досі виділяють щороку близько трьох мільярдів доларів. 

Як в родині заспокоїти «агресора»

– До військових без кінцівок потрібен особливий підхід?

– Я не розділяю людей без кінцівок і з ними. Всі люди травми переносять по-різному. Буває, що у пораненого бійця є всі кінцівки, але він страждає від почуття провини. Наприклад, коли через його дії (чи бездіяльність) загинув побратим. Така людина може знаходитися у набагато важчому стані ніж воїн, який повернувся без кінцівок, але має сильну систему цінностей. І який чітко знає, для чого він воював і отримав поранення.

– Часто до вас звертаються родини, до яких повернувся з війни поранений боєць, і він став агресивним? Допомагаєте «розрулити» цю ситуацію?

– Із цього приводу звертаються часто. Це дуже актуальна суспільна проблема. Я радив би родичам зрозуміти, що це все наслідки травми. І це гнівлива частка в структурі особистості.

Рекомендую по-іншому оцінити ситуацію і зрозуміти, чому людина гнівається. Не треба сприймати її гнів на свій бік, а відступити. Треба дати можливість воїну заспокоїтися.

Вже після цього сказати йому слова підтримки і спробувати спокійно поговорити. Із високою ймовірністю тоді вдасться налагодити контакт. На жаль, психологічна травма не може не супроводжуватися такими неприємними станами.

– Ви допомагали бійцям, які прийшли у відпустку?

– Я можу давати таким людям лише поради, а не офіційну консультацію. Адже діючі військовослужбовці знаходяться під патронатом військових психологів.         

Михайло ШАФІР, «СічНьюз»