skip to Main Content

Втратив ногу, коли рятував побратима – «Махно» розповів про свій подвиг  

Військовий Олександр Анатолійович із позивним «Махно» нині із родиною мешкає у Вінниці. У нашого 39-річного Захисника ампутована нога. Він розповів сайту «СічНьюз» свою історію. А також повідомив, чим нині планує займатися у цивільному житті.

Кладовище ворожої техніки

– Моя дружина родом із Вінниці, а я народився у Дніпрі. Я втратив ногу на Донецькому напрямку. Рятував пораненого хлопця і наступив на мину. Евакуювати його було необхідно, – каже боєць.

Олександре, врятувати ногу було неможливо?

– Ні. Мені розірвало всю стопу. Шансів не було. Я пережив кілька операцій. А протез зробили у Вінниці. Рухатися поки важкувато, я лише вчуся. Бо ходжу на протезі лише місяць. 

Розкажіть, як Ви потрапили на фронт?

– Пішов добровольцем у травні 2022 році. Мотивів було багато. Перед цим я волонтерив, будував різні бомбосховища. Перебував в організації «Варта Дніпра», з якої формувався батальйон. Спочатку перебував там, а потім перейшов до ЗСУ.

Де воювали?

– Завжди воював на Донецькому напрямку. Там було певним чином цікаво. Зокрема, утворилося ціле кладовище ворожої техніки, яку ми спалили.     

Я служив у піхоті. Росіяни лізли, ми їх знищували. Моя штатна зброя – це автомат. Хоча на нашій позиції були й кулемети та гранатомети. Ми стояли неподалік від Старомайорська.  

– З «вагнерівцями» мали справу?

– Ці найманці проти нас воювали, але недовго. Ми відбили їхній штурм, після цього «вагнерівців» замінила інша частина.  

Цивільні пропонують бійцям щось випрати та підшити

Як вважаєте, чи зможе Україна не пропустити ворога далі на Донеччині?

– Все залежатиме від подій, які відбуваються прямо зараз. Я не знаю детально, що змінилося за сім місяців моєї відсутності на передовій. Ми тримаємо оборону на Донбасі, зупиняємо окупантів.

Який настрій у наших цивільних на Донеччині, на контрольованих Україною територіях?

– Позитивний. Люди нашим бійцям допомагають, підтримують. Наприклад, пропонують щось випрати, підшити. Ми також привозимо їм їжу, роздаємо.   

«Люди намагаються зробити мені якусь приємність»          

Зараз де мешкаєте? Напевно, у Вінниці безпечніше, ніж у Дніпрі?

– Так. Зараз із дружиною і сином мешкаємо у Вінниці. Тут я і лікуюся. До речі, в Дніпрі не всі райони небезпечні. До спальних районів долітає нечасто. В основному ворог цілить у ТЕЦ, державні структури тощо.  

Яке переважно ставлення у цивільних до ветерана з інвалідністю?   

– Люди ставляться із розумінням. То двері притримують, то ще щось. Намагаються зробити мені якусь приємність.   

Чим займалися до війни? І що збираєтеся робити надалі?

– До війни мав різні професії. Був барменом, менеджером, працював у будівництві. Тепер це для мене табу.

Що буде далі, поки що не знаю. Думаю звертатися за допомогою до організацій, які опікуються ветеранами війни з інвалідністю. Вони допомагають опанувати нову професію і знайти роботу. Буду щось шукати. Це маю робити я, а не дружина. Бо я все одно залишаюся чоловіком!    

Михайло ШАФІР, «СічНьюз»  

Поділитися
0 0 голосів
Рейтинг статті
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Back To Top