Війна переслідувала його майже з народження – історія Артема з Покровська

«Якщо з нами щось трапиться, то тобі доведеться самому виїжджати в Словаччину до знайомих» – ці слова назавжди залишилися в пам’яті 13-річного Артема Ісаєва з Покровська (Донецька область). Війна переслідувала його практично від самого народження. Однак рідну домівку хлопець покинув після повномасштабного вторгнення.

24 лютого, початок війни, Артем пам’ятає погано. Але ексклюзивно для «СічНьюз» він розповів про Покровськ, як вони з родиною виїжджали на початку війни та як будували життя з чистої сторінки.

Допомагав облаштовувати підвали

Я пам’ятаю, як 24 лютого прокинувся. Мама сказала, що почалася війна. І я, як справжній маленький хлопчик, запитав, чи не йду в школу, – розповідає Артем.

Тоді ще був карантин, і діти сиділи вдома. Але уроки відмінили на два тижні. Артем ще не знав, що до рідної школи більше не повернеться.

Мати хлопчика хвилювалася та нервувала. Однак маленький син заспокоював її та випромінював позитив, запевняючи, що все буде добре.

Два тижні минули відносно спокійно. Потім мешканці нашого дому вирішили, що будуть облаштовувати підвал, щоб ми могли там знаходитися. Я вирішив, що також буду допомагати. В комп’ютері довго не пограєш, – розповідає хлопець.

Кілька годин Артем допомагав. Носив цеглу, підмітав, вставляв дошки, замітав, носив покривала та ходив з татом до магазину й купував продукти.

Потім хлопчик вирішив допомагати й іншим мешканцям Покровська облаштовувати підвали.

Без світла та зв’язку

Війна зруйнувала і сімейні традиції Артема та його родини.

Щоп’ятниці ми ходили до бабусь та дідусів у гості. Потім такої можливості не було, але ми знайшли вихід. Тоді був додаток, яким можна було користуватися при відсутності світла та зв’язку. Таким чином ми спілкувалися, – пригадує Артем.

Без світла та зв’язку пройшли дні хлопчика в Покровську. Потім родина вирішила виїхати.

Евакуаційним потягом ми виїхали в Дніпро, потім з мамою в Словаччину. Жили у гуртожитку в горах. Пробувши там місяць, вирішили перебратися до Вінниці, – згадує хлопець.

Мріє повернутися в мирний Покровськ

Мій тато, бабуся, брат та тітка приїхали до Вінниччини. Жили в Селищі, знайшли там безкоштовний будинок, де можна було пожити.

Моя бабуся та тітка хотіли повернутися в Покровськ. І тоді мама вирішила, що ми не можемо залишити брата та тата самих. Зібравши речі, приїхали до них, – розповідає Артем.

Рік родина жила в Селищі. Згодом мама хлопчика знайшла роботу у Вінниці, але через незручності добиратися в місто, довелося шукати квартиру.

Зараз сім’я Артема орендує квартиру, хлопчик вчиться у Вінниці та мріє повернутися в мирний і безпечний Покровськ. Бабуся хлопця – у рідному місті, вони постійно підтримують зв’язок.

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”