Історія скверу Ліверпуль у Вінниці

Ще у 2017-му році у Вінниці на День міста відкрили оновлений сквер з інсталяцією, присвяченою легендарній «ліверпульській четвірці» – британському гурту The Beatles. Відтоді у центрі вінничан та туристів зустрічають Джон Леннон, Пол Маккартні, Джордж Гаррісон і Рінго Старр (на фоні їхньої знаменитої жовтої субмарини).

Це сталося невипадково. Вінничани називали цей сквер Ліверпулем десятиліттями, і існує кілька міських легенд щодо назви: одна з них пов’язана з музикою, інша – з пиріжками. Про це інформує офіційний туристичний сайт Вінниці.

Минулого року ця історія привернула увагу молодого британського журналіста і блогера Денні Рігга з Ліверпуля. Він приїхав до Вінниці спеціально, щоб дізнатися, чому вінничани так назвали площу в середмісті.

Історичні деталі розповів публіцист, автор текстів до унікальної музичної енциклопедії «Пісня – культурний код Вінниччини», вінничанин Олександр Шемет. Саме він і спілкувався торік із ліверпульським мандрівником.

Версія про пиріжки

Ця площа завжди була однією з центрових, де збиралась молодь і відпочивали люди. Центр міста, дерева, зелень, лавки, поруч школа… А на місці Макдональдсу було кафе «Криниченька», де продавали морозиво і коктейлі. Деякі з колишніх школярів стверджують, що там продавали і пончики з лівером, тому площу й називали Ліверпуль. Але насправді пончики з лівером, горохом і повидлом продавали навпроти, у павільйоні «Пиво-води», де зараз розташований «Музей марки». Таких павільйонів було багато по всьому місту, – зауважує Олександр Шемет.

Саме тому він скептично ставиться до цієї версії походження назви скверу і жартома каже, що «наше місто не тільки музичне, а й гумористичне». Проте назва Ліверпуль певною мірою все ж таки дійсно пов’язана з кафе «Криниченька», а також з самими «Бітлами».

Запис «на кістки»

«Криниченька» була такою цікавою спорудою: зверху скляна, а з іншого боку мала цокольний поверх (бо там рельєф місцевості йшов вниз до Бугу). І в цьому цоколі була студія звукозапису, де записували «на кістки». Тоді вініл було важко знайти, але були рентгенівські знімки пластикові, і наші умільці додумались, що на них можна нарізати звукові доріжки. Тому й казали «на кістки». Ти міг сам прийти поспівати, а можна було звідкись записати звук.

Але так записували не все. Який сенс було записувати, скажімо, Зикіну, коли ці платівки можна було купити за 2,15?! Записували те, чого не було. А чого не було? – “Бітлз” (в тому числі).

Платівки з західною музикою до нас доходили з Одеси (їх моряки привозили), зі Львова та Ужгорода (бо вони біля кордону), а ще з Києва. Була така футбольна команда, яка і зараз є, “Динамо” (Київ) та жіноча гандбольна “Спартак”, яка ще більше зробила для перевозки цього всього. Дівчата їздили на змагання за кордон і звідти привозили платівки. Біля Політеху була велика біржа, де їх купували, а потім продавали у Вінниці в центральному парку.

“Сьогодні він грає джаз, а завтра родіну продасть”

Першими, хто почав займатись цим, були джазисти. Бо джаз прийшов раніше, і теж не було платівок (саме американських виконавців). Була навіть така фраза: «сьогодні він грає джаз, а завтра родіну продасть». У 50-70-ті роки доступ до інформації, в тому числі музичної, був обмежений, – каже пан Шемет.

Випадково можна було зловити «Голос Америки» чи «Deutsche Welle» і послухати щось. Бо “вишка” на Коріатовичів глушила радіочастоти, а радіоприймачі в Радянському Союзі робили так, щоб ці частоти було важко знайти.

“Бітлз” було «ругатільне» слово в “совковій” пропаганді.

Тому біля тієї студії, де записували, завжди крутилась молодь, бо їм було цікаво «на халяву» почути щось нове. У тому сквері збиралися і співали. Так це місце й отримало назву Ліверпуль. Тому що західна музика саме там звучала, Бітлз – з Ліверпуля, і так далі.

Чому саме “Бітлз”?

The Beatles – це явище не національне, не суто британське. Таким явищем є Моцарт, Шопен… Точно так само і наш «Щедрик» – це все явище світове. Свого часу “Бітлз” був прапором молодіжної революції, і їхня музика, в тому числі, дуже вплинула на те, щоб Україна стала незалежною. Вони говорили: «ти цінний як особистість». А з цього боку ми чули, що головне – Лєнін, «спочатку думай про батьківщину, а потім про себе», що ми всі маємо бути підстрижені отак, одягнені отак, поводитись отак, говорити на такій ось мові… Тому “Бітли” зіграли величезну роль для цілого покоління. І насправді не одного. Це зовсім інший підхід до життя. Чому вчить рок-музика взагалі? Чому її боялись і чому з нею так боролись? Тому що це маніфест свободи! Ця музика вчила людей бути вільними, навіть у своїх вподобаннях.

Про перший у світі пам’ятник Леннону

Ще одну цікаву історію, пов’язану з гуртом «Бітлз», Олександр Шемет описав у книзі «Пісня – культурний код Вінниччини». Вона – про «бітломанію» у Могилеві-Подільському, де встановлений пам’ятник Джону Леннону з написом «дайте світу шанс».

Олександр Шемет стверджує, що це перший в світі пам’ятник особисто Леннону, а не четвірці: «Я вивчав, де були скульптури Леннону, Бітлз і так далі, і не знайшов, щоб щось подібне було раніше».

Цей пам’ятник із пісковику виготовив скульптор Олексій Альошкін на замовлення випускників місцевої школи, які хотіли зробити оригінальний подарунок своєму місту. Встановили його у грудні 1981 року, на річницю загибелі Джона Леннона, лише за кілька десятків метрів від пам’ятника Леніну. Очевидно, таке сусідство не сподобалося високим партійним чинам, тому на ранок наступного дня скульптуру демонтували і мали намір втопити в Дністрі.

За щасливим збігом обставин це побачив кореспондент місцевої газети, а директор музею запропонував забрати пам’ятник, де він зберігався надалі. До речі, музей тоді розташовувався в приміщенні… церкви Святого Миколая. Тож уявіть собі, як уся ця історія дратувала районне керівництво КПРС. Зараз же цей пам’ятник Джону Леннону розташований в одному зі скверів Могилева-Подільського. Між іншим, друга дружина легендарного музиканта, кажуть, дуже розчулилась, коли побачила його на фото. Цьому посприяв колись відомий у СРСР співак Сергій Крилов.

Цікаво, що Олексій Альошкін створив скульптуру ще одного учасника цього британського гурту – Джорджа Гаррісона. Її можна побачити на території приватної садиби подружжя Альошкіних у селі Букатинка на Вінниччині.

Володимир ПРИСЯЖНЮК, “СічНьюз”