skip to Main Content

У їхніх руках народжується світло – розповідаємо про «Шахтних мадонн»

Професія ламповщиці на вугільній шахті є однією з найменш оплачуваних та одночасно  однією з найбільш поважних. Цих дівчат та жіночок, що видають шахтні лампи (у часи моєї молодості їх називали «глазки») взамін «жетону» знають всі, хто спускаються в шахту.

Така лампа – неодмінний атрибут шахтаря, без якого ніхто під землею не зможе працювати. Ламповщиці дають маленькі джерела світла, щоб шахтарі згодом «дали світло» всім нам.  Бо видобуте в шахті вугілля передають потім на ТЕС і ТЕЦ. І там воно перетворюється електроенергію.

У шахтарських селищах, де я виріс, «глазки» були чи не в кожній родині. Тож «шахтарська лампа» і її «чарівниці» – «ламповщиці», у чиїх руках і народжується СВІТЛО – це не просто так. Це – символ шахтарської праці!

Це фото я зробив у 2015-му на «Шахті ім. Дмитра Мельникова» ВАТ «Лисичанськвугілля» у Лисичанську – «Колисці Донбасу». Я тоді працював очільником пресслужби «Лисичанськугілля». І, звісно, працював під час візиту тодішнього міністру енергетики та вугільної промисловості України на провідну шахту «Лисичанського кам’яновугільного району» Донбасу. Супроводжуючі чиновника (вони тоді змінювались, як рукавички, тому одразу і не згадаю його прізвище. Але точно пам’ятаю, що гендиректором ВАТ «Лисичанськвугілля» у другій своїй каденції був В’ячеслав Теросипов), я просто не міг пройти повз цих чарівних жіночок і «клацнув» їх.

Якимось чудом я зміг вивезти з Лисичанська під час евакуації 2022-го жорсткий диск з тодішнього компа. Нещодавно переглядав його й знайшов цю світлину. На жаль, у сумбурі міністерського візиту не записав прізвищ та імен цих «шахтних мадонн».

Олександр МАЗАН, «СічНьюз»

Читайте також:

На Донбасі День шахтаря – це більше, ніж свято

Майже 60-річного професора три місяці ганяли по комісіям, аби мобілізувати

Поділитися
0 0 голосів
Рейтинг статті
1 Коментар
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Микола Лис
6 днів тому

Надіслав у Телеграм цей матеріал своїм знайомим. На мій Телеграм відгукнувся переселенець з Голубівки (колишній Кіровськ), а потім з Кремінної на Луганщині (переселенець двічі, починаючи з 2014-го) Сергій Бережний. Він пише, що його бабуся багато років пропрацювала ламповщицею на “Шахті ім. Сергія Кірова” у Голубівці (колишній Кіровськ) і її дуже поважали у місті, багато людей її знали і ця професія у шахтарських містечках дуже шанована.

Back To Top