«Закінчиться війна, тоді буде цивільне життя» – зворушливі спогади про Героя

Кожна війна залишає за собою болісні історії, які закарбовуються у пам’яті не лише родичів загиблих, а й усього народу. Однією з таких історій є життєвий шлях Владислава Богомаза – воїна, який віддав життя за свободу та майбутнє рідної країни. Сестра Владислава, Анна Богомаз, поділилася із «СічНьюз» теплими спогадами про свого брата – людини із великим серцем та непохитною волею.

Юність Владислава

Владислав жив у селі Бережці (Вишнівська територіальна громада, Ковельський район, Волинська область). Він був найстаршим сином у родині. Від раннього віку завжди знаходив час для допомоги рідним. З 15 років працював на будівництві, допомагав татові ремонтувати машину і мав пристрасть до риболовлі. Але попри таку зайнятість, завжди знаходив час для своїх молодших брата та сестри.

Анна зі сльозами пригадує, як Владислав піклувався про неї.

– Ми в 14 років дуже зблизилися, брат постійно мене брав з собою. У нас були чудові стосунки, – каже дівчина.

Служба у Збройних силах України

У 2020 році Владислав вирішив підписати контракт із Збройними силами України. Пройшовши крізь важкі випробування на фронті, він залишався вірним своїй країні та своїм принципам.

– На початку війни він не мав думки втекти. В цьому році ми бачилися. Я постійно питала: закінчиться війна, що буде далі, які плани. Він казав мені: “Закінчиться війна, тоді буде цивільне життя”. Він навіть казав: якби не почалася війна, я б все одно пішов до війська, – тремтливим голосом пригадує сестра.

Підтримка рідних і надія на повернення

Будучи на передовій, Владислав намагався підтримувати своїх близьких, заспокоюючи їх у найважчі моменти. Він завжди повторював:

– В мене все добре. Я живий, я повернуся, – пригадує Анна.

Ці слова стали для рідних промінчиком надії у найтемніші часи.

Родина завжди підтримувала Владислава та його побратимів, збираючи для них їжу, одяг, транспорт. Проте Владислав рідко звертався за допомогою.

– Він не любив говорити про свої потреби, боявся нас обтяжувати, – зі смутком розповідає сестра.

Останні дні перед трагедією

За кілька днів до трагедії Владислав був удома у короткій відпустці. Зробив пропозицію своїй дівчині і мав великі плани на майбутнє. Анна пригадує ці розмови.  

– Він був тут. Ми багато розмовляли, у Владислава було багато планів. Наступної своєї відпустки, мав одружуватися, – розповідає Анна.

Останнє повідомлення від брата Анна отримала 26 лютого.

– Я йому написала. Запитала, що він робить, він написав – «їм вареники», – посміхаючись крізь сльози говорить дівчина. Це було останнє повідомлення від Владислава.

Материнське серце завжди відчуває тривогу. У родині Богомаз була особлива традиція: щодня мати писала синові “Доброго ранку». І він завжди відповідав. Але одного дня відповідь не прийшла. Це була та сама хвилина, коли сім’я зрозуміла, що сталося щось погане.

Загибель і пам’ять

Побратими Владислава не могли дати точну відповідь про його місцезнаходження. Спочатку його вважали безвісти зниклим. Лише після розслідування стало відомо, що Владислав загинув 27 лютого 2024 року під час боїв поблизу села Іванівське в Бахмутському районі Донецької області. Хлопцю було всього 24 роки. Його поховали 11 травня.

Заклик до вшанування пам’яті

Життя Владислава Богомаза, як і життя багатьох інших Героїв, обірвалося занадто рано. Але його великодушність, відданість і любов до рідних залишаться в пам’яті назавжди. Він боровся за свободу і за краще майбутнє, яке ми тепер маємо будувати в його честь.

Родина Богомазів закликає всіх небайдужих підтримати петицію про присвоєння Владиславу звання Героя України. Його подвиг має бути увіковічений. І ми не маємо права забути про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу.

Читайте також:

Вінниця проводжає на небо розвідника Артура Лисого

Захисник із Вінниці Олександр Дьяченко загинув під Вовчанськом

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”