Чи потрібен Вінниччині «Коцюбинський-Fest»
У ці дні Україна та наша численна закордонна спільнота відзначають 160-річчя Михайла Коцюбинського. Звичайно, що Вінниччина має бути в епіцентрі події, і так воно є. Я, наприклад, краєчком пройшовся по цьогорічному VinBookFest. Він, на мій погляд, через свою масштабність тему самого Коцюбинського якось так… Хотілось би, щоби Коцюбинського там було більше. Хотілось би, щоб з’явився щорічний «Коцюбинський-Fest» як самодостатня подія. Думаю, що Михайла Михайловича, як ЯВИЩА нашої культури, вистачить і не тільки на фест.
Отож на VinBookFest я підійшов до ятки відомого вінничанина Василя Кобця вибрати щось для себе з новенького. Аж бачу – журнал «Собор» зі світлиною Михайла Михайловича на обкладинці. Найпершим ділом придбав його, та ще останню книгу Василя Кобця, де також згадується Коцюбинський.
Вдома тільки-но відкрив того «Собора» (примірник від 2014-го року). Як одразу в очі – на тому місці, де, зазвичай, є редакторська «колонка», – уривок з казки «Хо» Михайла Коцюбинського. Публікація – десятирічної давнини (малесенький ювілей), самій казці з дуже дивною для нас назвою (можливо, найкоротша назва у всій українській літературі, враховуючи «Вій» Миколи Гоголя) – рівно 130 років! А наче сьогодні написано!
Я поки читав цей уривок, майже весь його занотував на цитати. То що там про Коцюбинського розказувати, його треба читати… Зачитуватись…
Отже, Вашій увазі – уривок з казки Михайла Коцюбинського «Хо» («Ранок у лісі») з журналу «Собор» редакторства світлої пам’яті Василя Кобця.
… – Нам скажуть, що думки наші не нові, – обзивається другий. – І раніш не одно чисте серце загрівалося такими ж ідеями… Та тим то й ба, що тоді тільки ідея набирає вартості, коли проростає тілом, переводиться в життя. Перевагу нашу я добачаю найголовніше в тому, що ми поставили собі завданням перевести наші ідеї в життя, і певні, що зробимо все, що в нашій силі й змозі…
Будьмо передусім скрізь українцями – чи то в своїй хаті, чи то в своєму краї, чи на чужині. Хай мова наша і не буде мовою, якою звертаються лиш до челяді… Хай вона бринить і розгортається в нашій родині, у наших зносинах товариських, громадських, у літературі – скрізь, де нам не заціплено…
Не потускаймо собі навіть в дрібничках. Несімо прапор справи нашої в дужих руках, а будьмо консенквентними, не відділяймо слова від діла…
Не жахаймось, що діло не таке велике, таке важке. Робім, що можемо: на яку б дорогу не ступили б ми – йдім сміливо, пам’ятаючи, що всі дороги провадять до Рима…
А поки що нам треба праці, праці й праці… Я, як ви знаєте вже, маючи шматочок власного грунту, іду на село господарювати… Придивляючись ближче до життя села, я пересвідчився, що навіть одна інтелігентна людина може багато там зробити, скоро потрафить собі забезпечити собі поважання та вплив. Аби охота, а знайдеться змога приложити руки й до освіти, і до поліпшення економічного та морального стану нашого люду.
– А сила ворожа? А кроти, що стануть підривати свій будинок? А шинкар? А жмикрути всякі? – аж підскакує на місці Хо, – що доведеться мені рахуватися з чималими труднаціями, стріти багато перешкод, але ж теж багато віри у мене у свою ідею, багато сили молодої, багато енергії вкладу я у свою працю. П’ю за працю, на пожиток в країні нашій, панове!».
Олександр МАЗАН, «СічНьюз»
Читайте також:
У Вінниці відкривається фотовиставка “Гвардія опору”
Запрошують на безкоштовні екскурсії, присвячені Михайлу Коцюбинському
