Дружини вінницьких захисників заявляють про незаконні дії у 120-й бригаді

«Хочемо жити в місті живих героїв!», «Військові – не раби!», «Полігон – це не відновлення», «Покарані за те, що вижили», «Вони захищали, а їх покарали!». З такими гаслами, жовто-блакитними стягами та надією врятувати рідних від несправедливості йшли сьогодні понад дві сотні мітингувальниць від вулиці 600-річчя до вінницької мерії. У більшості – дружини та матері воїнів 120-ї Окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Але були серед протестувальників також діти захисників, батьки, сестри, близькі друзі.

Відвезли на полігон замість реабілітації

120-та бригада захищала селище Гірник (перед Покровськом). Хлопці стояли там до останнього, втративши багатьох бойових побратимів. А після захоплення населеного пункту ворогом їх не відправили на відновлення, а без попередження та офіційних документів відвезли на полігон у Харківській області.

Мітингувальники заявляють про незаконне переміщення захисників із 210 бригади в інший підрозділ. А ще – про неналежне ставлення, застосування фізичної сили до воїнів.

Втомлені, зневірені, ображені – такі прикметники підходять дружинам та матерям вінницьких воїнів. Вони не бачать справедливого ставлення до тих, хто ціною здоров’я та життя стримує ворога. Учасниці мітингу анонімно розповіли «СічНьюз», чому прийшли сьогодні ходою через півміста до стін обласної та міської рад.

Переселенка з Донецька: у нас що, війна вже закінчилася?

– Ми прийшли підтримати наших захисників, бо розуміємо і знаємо, що там сталося. З початку повномасштабної війни хлопці не мають повноцінного відновлення, не проходить ротація. Два роки немає нормальних відпусток, працюють практично на виснаження. Який може бути відпочинок у польових умовах? Немає такого, щоб приїхати, побути вдома, побачити своїх рідних, морально відпочити. Дитина росте, а чоловік не бачить цього – ані днів народжень, нічого! – обурюється мати двох дітей, 5 та 17 років.

– Коли Ваш чоловік був вдома у відпустці?

– Коли мала бути відпустка офіційна, тоді отримав поранення. Після лікування оформляв документи тиждень. А ще – час на дорогу; раніше виїхав, щоб завчасно в частину прибути. Тобто він був вдома всього фактично два тижні замість місяця. І то після поранення – так не повинно бути.
Донька п’ятирічна постійно запитує: «Чому Ванін тато веде в садок Ваню, а мій – ні?». Я не знаю, що дитині відповідати. Чому інші за всіх воюють? Добре, є хоч відеозв’язок, коли бійці не в гарячих точках. Але ж хочеться чоловіка й удома побачити. Я вже навчилася крани ремонтувати, в побуті все лагодити. Я би хотіла теж, щоб мій чоловік був вдома, щоб відпочив. Нарізають хлопцям героїчні завдання, а потім питають, чому не справилися? Може, втомилися люди?

– На плакаті ви закликаєте віддати “тисячу Зеленського” на дрон…

– Я дивлюся, як люди сприймають війну, як байдуже реагують ті, в кого нема рідних на фронті. У нас що, війна вже закінчилася? Он вже «тисячу Зеленського» роздають, ніби нема військових потреб. Бракує тієї згуртованості, яка була на початку війни. Але ж це не лише в моїй родині війна. Війна – у кожній родині. У 14-у році ми виїхали з Донецька, тоді старший син був у 1-у класі. Йому буде незабаром 18 років, і вже він може йти воювати. Я хочу сказати тим, у кого немає війни, що я теж чекала, що ось-ось Донецьк звільнять. Кожна жінка має зрозуміти: якщо зараз вона ховає свого чоловіка від ТЦК, то завтра син піде воювати. Бо війна триває.

Полігон – це відновлення чи покарання?

Слухаємо інших учасниць мітингу.

– І ніхто ж не підняв питання, де зараз хлопці після виходу з Гірника? Чому не вийшли на зв’язок, чи живі? Були бої. Керівництво вирішує, які причини, чому втрачене селище, де вони стояли. А люди? Таке враження, що якщо зберіг життя і вивів людей, зберіг особовий склад підрозділу, то мають за це судити.
Після місяця боїв на нулі – зразу ж на полігон. Керівництво це називає «відновленням». Я знаю точно, що о 5-й ранку хлопці вже на полігоні. А о котрій вони тоді встають, я навіть не розумію. Навряд чи це – відновлення.

Герої 120-ї бригади не відмовляються воювати

Інша вінничанка відстоює права свого брата.

– Бачила брата наприкінці серпня, як закінчив лікуватися після поранення. Надіємося, що сьогодні хтось вийде до нас. Ми стараємося, прикладаємо всіх зусиль. Вже не вперше влаштовуємо акції, відправляємо заяви в усі можливі інстанції, щоб відновити справедливість щодо наших героїв. Вони не відмовляються воювати. Але хочуть відновитися після бойових дій, а воювати – в складі своєї 120-ї бригади. Зараз вони в 425-у батальйоні. Також є багато інформації з доказами неналежного ставлення. Видно на відео обличчя бійців з синяками. Коли вони вийшли з Гірника, через три години всіх опівночі розбудили і без офіційного наказу почали вантажити в автобус на полігон. Документів не показали, хлопці відмовилися їхати в невідомому напряму. Зі слів рідних, дружин, до воїнів застосовувалася фізична сила, зброя. Я думаю, на цей інцидент, у першу чергу, мала б бути реакція обласної влади. Адже бригада вінницька, підпорядковується обласній військовій адміністрації. На жаль, офіційної реакції немає.

Завтра представники ініціативної групи рідних 120-ї бригади мають зустрітися з першою заступницею начальника Вінницької ОВА Наталею Заболотною. Чи вдасться залагодити конфлікт і відновити справедливість, «СічНьюз» висвітлюватиме в наступних публікаціях.

Оксана НІКІТІНА, «СічНьюз»

Читайте також

Загинув майор медичної служби ЗСУ Анатолій Тимчук

Експерт «СічНьюз» розповів про справжню мету роздачі «Вовиної тисячі»