Голова вінницького спортивного товариства Едуард Михайлов воює із позивним «Спартак»

Нещодавно у Вінниці почали відроджувати «спартаківський» рух. Міську організацію фізкультурно-спортивного товариства «Спартак» очолив Едуард Едуардович Михайлов. Останні два місяці він захищав Україну на Донецькому напрямку, а нині перебуває на відновленні в тилу. Скориставшись цим, ми розпитали відомого спортивного функціонера про перебування на «нулі».

– Едуарде, на фронті Ви були вдягнені у військову форму із написом «Спартак». Зрозуміло, що це невипадково …

– Авжеж. Я навіть маю позивний «Спартак». Так назвали на фронті, бо перед цим цікавилися історією мого життя; чим я займався перед армією. Хлопці дізналися, що ми відроджували спортивне товариство «Спартак» та що мій батько Едуард Якович багато років керував ним на Вінниччині.

– Цей позивний надихає, заряджає енергію на фронті?        

– Батько взагалі хотів назвати мене … «Спартаком». Він багато зусиль вклав у відродження і розвиток однойменного місцевого спорттовариства. Тому  слово «Спартак» має для мене сакральне значення. Бо це частина пам’яті про батька.   

– Де Ви воювали на передовій?

– Понад два місяці перебував під Мар’їнкою (Донецька область). Ворог сильно атакує у тому напрямку. Потужно працює ворожа артилерія. Росіяни задіюють танки, мінні трали, БМП тощо. У них багато дронів-камікадзе та інших БПЛА. Хоча у нас там значно менше ресурсів, хлопці героїчно відбивають ворожі штурми.

– Яку військову посаду займали?

– Я – офіцер, молодший лейтенант. Був командиром взводу десантно-штурмових військ. Ми обороняли українську територію. Мали завдання – не допустити просування і прориву ворога у своєму напрямку.

Коли я був у зоні бойових дій, цього не допускали, утримували позиції. Хоча й мали «200-их» і «300-их».

Зараз мене перевели на відновлення, у батальйон забезпечення. Я став заступником командира роти із озброєння і техніки.   

Пресслужба Вінницької міської організації «Спартак»