Майже 60-річного професора три місяці ганяли по комісіям, аби мобілізувати
Колись у моєму рідному Лисичанську на Луганщині була викрита організована злочинна група. Вона діяла у Лисичанську та сусідньому Сєверодонецьку та складалась з судді, адвокатки, поліцейського, відповідального працівника міськвиконкому та інших «прахадімцев».
Дві «відібрані» квартири опинились у власності… воєнкома
На момент судового розгляду в «активі» цієї мафії значилось щось біля 30-ти «відібраних» у громадян квартир. Дві з них опинились у власності… воєнкома (начальника військкомату). Правда, той проходив по справі як свідок, але ж…
А ще у 2014-му два військкомати – Лисичанський та Сєверодонецький – відмовили моїм друзям (відповідно) Валерію Бешенку та Валерію Демченку у мобілізації, коли ті прийшли до призовних пунктів одразу після висадки «зелених чоловічків» в українському Криму. Мені – тоді 55-річному – теж відмовили, але вже після звільнення Лисичанська з окупації – у вересні 2014-го. Хоча старшина запасу, командир танку з двома військовими спеціальностями – механік-водій та навідник гармати другого класу був би не зайвим – якщо не на передовій, то хоча б десь там поруч.
Нещодавно мене перестріли на вулиці у Вінниці військові призовного віку, представились службовцями якогось ТЦК та СП, попросили мої документи про «оновлення». Я відмовився, а вони стали мене «пресувати». Коли врешті-решт ці мордаті дядьки через якісь там бази даних дізнались, що мені виповнилось 65 років, то вони втратили будь-яку цікавість – що з мене взяти?
Щось мені деякі хлопці з нинішніх ТЦК та СП не подобаються. А вам?
«Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди»
Нещодавно один мій товариш розповів історію. Сталась вона у відомому університетському центрі – Харкові. Місцеві «тецекашники» «влупасили» повістку на ВЛК професору, докторові економічних наук (прізвище цього «призовника» не називаю, як і назву вишу з певних причин). Тому на той щасливий момент виповнилося 59 років та чотири місяці. Дядько не став «відмазуватися», й його «запустили» в процес. Три місяці (!!!) вчений накручував «кола пекла» у цій ВЛК. Одних аналізів наздавав декілька літрів. Більше десяти разів приходив у призначений час у певний кабінет, де йому казали, щоби прийшов в інший день.
Врешті-решт, ВЛК, витративши тисячі бюджетних коштів, таки дійшла висновку, що «вояка» готовий захищати Батьківщину, але «обмежено придатний». У військовий документ йому записали його військову спеціальність – … водій. Бо він сорок років тому проходив курси водіїв при тодішньому ДОСААФі). Хоча професор останній раз тримав у руках автомобільне кермо теж сорок років тому, ЗСУ отримали водія (військової кафедри у тому виші, де сорок років тому навчався професор, не було) – доктора економічних наук та професора одночасно у віці 59 років і 7 місяців (!!!) Жодна армія світу не може собі такого дозволити! А ми – можемо! Напишіть верховному головнокомандувачу, може той медальку начепить героїчним «тецекашникам»?
Бідолага-професор вже насушив сухарів, але якийсь «тецекашний» капітан почухав свою розумну потилицю і вирішив таки не вручати дідові «бойову» повістку. Бо поки той пройде навчальний центр, йому буде вже 60 років. Оскільки професор вже сьогодні не може влізти до кабіни вантажівки, то в 60 років шансів у нього буде ще менше.
Хочеться задати питання…. Ні, вже не хочеться… Видатний українець Симон Петлюра колись писав, що «нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди». Таки був правий!
Олександр МАЗАН, «СічНьюз»
