Мама «Грєнки» Маріанна Колос: «Вулицю іменем сина мали назвати протягом десяти днів після його загибелі»

Вінничанка Маріанна Колос – мама відомого юного загиблого «азовця» Назарія Гринцевича («Грєнки»). Горе матері, зрозуміло, безмежно. Але останнім час жінка не лише дбає про увіковічення пам’яті свого героїчного сина, але й стала фактично громадською діячкою.

Завдяки наполегливості пані Маріанни влада поступово наводить лад на алеї Слави, що на Сабарівському кладовищі у Вінниці. А після поїздки Маріанни Колос на чемпіонат Європи з футболу про неї та трагедію її сина Назара дізналися далеко за межами рідної Вінниці. Бо вона, незважаючи на суворі заборони, спромоглася пронести на стадіон під час матчу України та Румунії зображення «Грєнки». Про все та інше Маріанна Колос розповіла в ексклюзивному інтерв’ю сайту «СічНьюз».       

«Любіть маму, їжте кашу, любіть Україну»

Але для початку нагадаємо, що «Грєнка» пройшов запеклі бої Маріуполя, «Азовсталь», рашистський полон, повернувся після нетривалої реабілітації і знову в стрій! Заснував підрозділ К12, де був командиром. Став відомим завдяки своїй фразі, яку записав брату і сестрі з «Азовсталі»: «Слухайте маму, їжте кашу, любіть Україну». За життя Назарій був удостоєний високої відзнаки – ордена “За мужність” III ступеня. А також нагородною зброєю. Загалом Герой був відзначений трьома медалями.

На «Азовсталі» Назар прощався зі мною три рази. Потім його відео з полону облетіло весь світ. Назара «Грєнку» побачили, як незламного, сміливого патріота, який стояв під дулами рашистських автоматів і не прогнувся. Так як він любив Україну в молодому віці – бувають лише один на мільйон. Рашисти самі не зрозуміли, як вони тим відео возвеличили військового азовця. Тоді всі стало ясно, що Українці і Україна будуть стояти до кінця, – каже мати.  

З дитинства Назарій марив «Азовом». Спочатку був солдатом, а став командиром-офіцером в 21 рік, що унікально. Мама згадала про останній подвиг сина.

Він мав просто вже сидіти в штабі, натомість пішов зі своїми хлопцями на штурм. Там і прийняв останній бій, в Серебрянському лісі, – каже Маріанна Колос.

Алея Слави має бути як Хмельницькому чи Житомирі 

– Маріанно, скажіть, будь-ласка, що змінилося після Ваших активних звернень щодо упорядкування Алеї Слави?

– Сміттєвий бак перенесли подалі від мої дитини. Туди, де він має бути, біля огорожі. Тепер на Алеї Слави є щодня вода, вуличний туалет, камери спостереження тощо. Це важливо. Бо, приміром, я на кладовищі проводжу весь свій вільний час, а після смерті  сина до 40 днів це було зранку до світанку. Бо він та інші Герої мають гідно покоїтися в землі.    

Також на Алеї Слави вже облаштували пандуси. Бо до своїх полеглих друзів нерідко на візках приїздять побратими. Водночас ці пандуси треба доробляти, бо влаштовані вони далеко не ідеально. Але раніше людина на візку не могла взагалі доїхати до могил, а просила когось іншого покласти його квіти.              

– Що ще Ви вимагаєте?

– Освітлення є лише на головній алеї. А далі ніякого продовження, стовпів. Три встановлені туалети – які вже були у використанні. Але я вимагаю туалети із підведеною водою, як потрібно. Взагалі необхідно Алею Слави довести до гідного рівня – як, приміром, у Хмельницькому чи Житомирі. 

Щодо іншого – мені не вподоби проведення масових міських свят під час війни. Приміром, днями на озері влаштували свято Івана Купала, коли людей обливали водою. Зараз це не на часі!  

Мурал – остання воля сина

– Ви подавали пропозицію щодо змін вулиць міста на імена Героїв нинішньої війни?

– Такого не було. Водночас мого сина знають в усьому світі. І Назар заслуговує, щоб його іменем назвали вулицю  Він зробив багато чого на користь України, боровся до останньої секунди свого життя. Він – офіцер, пройшов Маріуполь, полон. І я ще маю добиватися увіковічення його пам’яті?! Вулицю іменем сина мали назвати протягом десяти днів після його смерті. До речі, небайдужі люди подавали відповідну петицію.

– На своїй сторінці в соцмережі Ви вимагали створення мурала на фасаді школи №32, де вчився син. Розкажіть про це детальніше.   

– Це була остання мрія Назарія. Але перед облаштуванням муралу у цій школі потрібно спочатку поремонтувати її фасад, чого не було багато років, з радянських часів. У цій школі вчилася я і всі троє моїх дітей.

У Мюнхені пройшла десять кіл пекла

– Розкажіть про поїздку на Євро. Вирушили туди за власні кошти чи допомогли меценати?

– Допомогли благодійники зі Всеукраїнської громадської організації «Трибуна героїв». Я ніколи до цього не була за кордоном. Мене це не цікавило. Україна для мене – це як свята мати героїв. Мій відпочинок – це гори Карпат, море наше. І Азовське і Чорне. Якщо не обʼїхав всю Україну, нема чого робити за кордоном.

Мене запросили на Євро, тому що син був завзятим футбольним вболівальником. Зокрема, вінницької «Ниви». До речі, коли Назарій повернувся із полону, першим у Києві його зустрів президент нивівців Артур Загорулько і подарував славнозвісну клубну футболку (з іменем «Грєнки» – авт.).

До Мюнхену, на матч України із Румунією, я поїхала із двома дітьми і прапорами. Чоловік залишився сторожити Алею Слави від безхатьків і крадіїв.

– З пронесенням портрету на стадіон не виникало проблем? Адже, як відомо, футбольні організатори такого не люблять.

– Перед цим я пройшла десять кіл пекла, бо УЄФА такого не дозволяє. Зокрема, написів щодо війни чи зброї. Це був великий квест. Але я вирішила, що без портрету своєї дитини не потраплю на стадіон, і пішла на хитрощі. Пронесла прапор з назвою його підрозділу К12, прапор з «Грєнкою» і першу картину, де він був зображений, коли я боролась за його визволення з полону.

Коли зрозуміла, що Україна програє у матчі, розгорнула баннер із зображенням Назара, щоб продемонструвати всьому світу, що у нас війна, а не футбол. Кожного дня у нас безліч загиблих і поранених.

Водночас я побачила, що біду українців в Європі переважно ігнорують. І я не вірю, що світ нам допомагає, як було б потрібно. Трагедія з лікарнею «Охматдит» у Києві – чергове підтвердження цього.

– Як Ви розуміли, що пересічні європейці переважно байдуже ставляться до української трагедії?

– Я побачила, що для всіх вболівальників, в тому числі і українцям за кордоном, футбол – це головне. Тема війни всіх їх мало цікавила.            

– На інші матчі України їхати вже не захотіли?

– Ні. Це була перша і остання поїздка. Мені вистачило.

Але, нагадаю, на останній грі Євро України наші активісти створили баннер розміром із чотириповерховий будинок, на якому було зображення «Грєнки». Підкреслю, син був націоналістом, патріотом України – від коренів волосся до кінчиків пальців. Саме тому його й обрали для розміщення на цьому прапорі.

Портрет Назарія був створений зі 182 малих зображень вболівальників футболу, які загинули під час захисту України. Таким чином організатори цієї акції хотіли показати світу, що мир має свою величезну ціну, людські життя. Зображення Назарія обрали, тому що він був наймолодшим серед цих героїв.

Пропоную крадіям відрубати руку

– Яким Ви бачите закінчення війни?

– Я вимагаю, щоб зупинили війну. І припинили всіх посилати на смерть. Це геноцид українського народу.

Також маємо боротись з внутрішнім ворогом. Треба дбати й про оновлення влади в Україні. До неї мають прийти люди, які власною кров’ю досягали успіхів на фронті. Зокрема, я особисто буду опікуватися очищенням влади у своєму місті та регіоні. Бо я – корінна вінничанка. 

Пропоную крадіям одразу відрубати руку. Також одночасно треба змінювати судову систему, очищати від корупціонерів. 

– Ви бачите себе в політиці? Тяжієте до якоїсь політичної сили? 

– Про це ніколи не думала і навіть не хочу про це думати. Водночас хочу, щоб всі корупціонери, пухлина на тілі України, втонули в моїх материнських сльозах.  

– Ви десь працюєте чи лише опікуєтеся власними дітьми?

– Я все життя працювала зранку до пізнього вечора. Маю дві вищих освіти. За фахом є вчителем російської мови і літератури та української мови і літератури, а ще я – соціолог. Взагалі маю багато чого за плечима.

Зараз, після смерті Назара, я не працюю. Адже не можу війти від свого горя. Тим часом борюся за честь і гідність всіх наших Героїв – полеглих і живих, які захищають Україну. Я розчарувалася у місцевій владі і прагну змін на краще.

Читайте також: На Євро побачили портрет загиблого вінничанина «Грінки»

Фелікс ЖАНІН, «СічНьюз»