Мистецтво під звуки вибухів у Херсоні

Херсонці поступово збираються біля храму Святого Володимира Великого, незважаючи на обстріл, який продовжується. Херсон – місто доволі компактне, тому від прильотів в центрі міста здригається земля і на околицях. Люди посміхаються, розповідають останні новини –де щойно неподалік прилетів снаряд «Граду» чи «шахід». Неквапно під’їжджає маршрутка, яка везе пасажирів із самісінького центру міста, який щойно обстрілювали.

Хвилинка тиші

Хвилинка тиші між артилерійськими ударами вривається щебетом птахів, які продовжують співати, затихаючи лише тоді, коли свист та приліт снаряду вже за кілька метрів від них. Але в ці нечасті хвилини здається, що навколо звичайне мирне життя, а зруйновані будинки та вибиті вікна у будівлях – лише декорації до зйомок фільму.

Здавалося, що б могло об’єднати херсонців настільки, щоб вони приїхали з різних (навіть найнебезпечніших!) мікрорайонів міста і, ризикуючи своїм життям, зібратися на відкритій місцевості перед храмом (під час неперервних артилерійських обстрілів)?

Це був концерт, проведений після недільної служби, у стінах величного храму монастиря Святого Володимира Великого, з нагоди відзначення Дня Української Державності та на вшанування пам’яті Хрестителя Київської Русі –рівноапостольного князя Володимира. Мистецький захід до храмового свята організовано з ініціативи настоятеля монастиря Святого Володимира Великого – отця Ігнатія та за сприяння Управління культури Херсонської міської ради та Херсонської міської військової адміністрації.

Дві години щастя

Митці Херсона, які залишалися в місті під час всієї окупації, подарували глядачам дві години щастя. Під величним склепінням храму Святого Володимира Великого лунали відомі пісні, гітарна музика, були сольні номери, ансамблі та гучні оплески.

На тлі музики гриміли вибухи – потім стане відомо, що за 2 години концерту в іншому районі міста від прильотів снарядів загинуло щонайменше двоє людей. Кожен день у Херсоні гинуть люди, бо сирени при артилерійських обстрілах не дають – снаряд з лівого берега долітає швидше за будь-яку сирену. Це лічені секунди, тому і добігти до укриття часу просто не вистачає.

Часто з лівого берега спеціально стріляють по рятувальниках, які приїжджають гасити пожежі. Тому люди іноді самостійно гасять ці пожежі, незважаючи на артилерійські обстріли. І поступово стає трендом серед художників-херсонців розписувати гільзи від снарядів – матеріалу для цього з кожним днем все більшає.

Одна віра і одна влада

У могутній державі наших пращурів, під назвою Київська Русь, яка простягалась від Фінської затоки – до Азовського моря, від Карпат – до Кавказьких гір, була одна віра і одна влада, – підкреслила ведуча концерту Марина Друзьякіна, співачка, головний спеціаліст управління культури Херсона. – Кожному із нас сьогодні необхідна життєдайна енергія, з якою можна будувати майбутнє. Тож, тримаймося за свою Віру, за свою Культуру, шануймо свій Родовід та черпаймо наснагу в творчості», – наголосила пані Марина.

Цю оптимістичну лінію підтримав у музичному вітанні народний артист України, професор Херсонського державного університету Віктор Гурба, чудово виконавши відому композицію Олександра Білаша, на слова Дмитра Павличка «Два Кольори».

 З прадавніх часів і до сьогодні, із покоління в покоління передається пісенний спадок українців, в якому закладено народну пам’ять, мудрість та характер. І не знищити народну культуру, поки ми бережемо народні традиції, поки лунає українська пісня!

Пісні як ліки

Розпачлива пісня без інструментального супроводу, в якій показано тяжку долю дівчини-сироти (на жаль, зараз тема сирітства надзвичайно актуальна для України) у виконанні Марини Друзьякіної та Олени Баранової дуже припала до душі глядачам.

У нашій пісенній спадщині багато тужливих пісень. Але вони діють як ліки, які допомагають втирати очі від сліз і впевнено йти далі. Віра в Перемогу освітлена променями натхнення творчості. З нами Правда! А значить – з нами Бог!

Адже просто зараз кожен із нас, на своєму фронті сьогодні виборює Перемогу: воює, творить, навчає, волонтерить, служить – кладе свою цеглинку до спільної справи. І лише спільними зусиллями ми переможемо! Лише тримаючись один за одного – не впадемо у відчай! Тому потрібно цінувати кожен прожитий день та кожну хвилину!

Завдяки чому змогли пережити окупацію

ЄДНІСТЬ – це була основна ідея не лише концерту, а й всіх херсонців. Бо саме завдяки єдності містяни змогли пережити окупацію. І протриматись до цього часу у Херсоні. Бо не лише Віра, а й Мрія сьогодні теж одна на всіх – Перемога!

У сонячному  місті Херсон, в якому свист снарядів над звичайною маршруткою – це буденність, ці слова сприймаються зовсім інакше. Коли херсонець, після походу за покупками до Центрального ринку розповідає, що за кілька метрів від нього міна вбила двох людей, а він дійшов до ринку та навіть зміг дещо купити – проводити концерти, приходити на них глядачам – це вже героїзм!

У храмі Володимира Великого, під акомпанемент гітари, у виконанні Володимира Савчука прозвучала чудова пісня, присвячена херсонцям, «Ще вчора ми горя не знали»(автор пісні Денис Жовтник, який є ведучим радіо Хіт ФМ та М1). І ця пісня була дійсно написана серцем. Бо коли Херсон був уже захоплений рашистами, Ігор Колихаєв (тогочасний мер Херсону) розповідав, що під звуки  канонади, він сидів у своєму кабінеті і листав будівельні проєкти, які були заплановані до прийому. «Ще вчора ми горя не знали – мости будували… Ще вчора…».

Роботи кульковою ручкою під час війни

Українська ідентичність будується на культурі. Херсон надзвичайно гордий з того, що може пишатися і молодим поколінням. У храмі водночас експонувалися виставка серій графічних робіт у естетиці американського мистецтва «гіперреалізм» – «Видатні діячі» та «Гуцули», створених кульковою ручкою під час війни, херсонською художницею Тамарою Качаленко. Вона – корінна херсонка, яка крім музичної освіти у Херсонському музичному училищі по класу гітари, має за плечами ще дві вищі освіти.

Епіграфом до художньої виставки Тамари Качаленко стали слова Дмитра Павличка:

– Вставай, Україно, вставай,
Єднай Чорне море й Карпати,
І свій переболений край
Не дай ворогам розламати!

Два «полюси пасіонарності»

– В України є два «полюси пасіонарності» – Запоріжжя на півдні та Карпати – на заході. Оскільки образ карпатця символізує Україну на рівні з образом козака з південного степу. Різниця лише в тім, що перший живе і дихає на повні груди, а другий – став надбанням історії», – переконана художник-графік Тамара Качаленко.

Дослідники вважають гуцульське мистецтво генетично пов’язаним із мистецтвом Київської Русі. Тобто гуцули – прямі нащадки стародавніх мешканців Київщини, які рятуючись від орд Батия, втекли і оселились в Карпатах.

– Гуцули, живучи в гірських нетрях, заховали первісний характер слов’ян. У найдавніших гуцульських колядках гуцул співає про красу моря, оспівує святу хліборобську працю, поезію виноградаря. Таку пісню міг співати лише народ – хлібороб, який плекав золотий колос, – підкреслює Тамара.

Із робіт херсонської художниці, створених звичайною кульковою ручкою, із графічної серії «Видатні діячі» на глядачів дивились: Володимир Великий, князь Ярослав Мудрий, княгиня Ольга, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олесь Гончар (видатний письменник та депутат, який представляв Херсонщину більш як 20 років), оперна співачка Соломія Крушельницька, Дмитро Павличко, видатний актор Лесь Сердюк, Богдан Ступка та багато інших відомих людей.   

«Херсон не просто живий, Херсон живе!»

Сьогодні багато-хто дивиться на Херсон із такими понурими очима, але він не здається! Ми пережили тяжкі місяці окупації, але все ж залишилися на своїй землі. І сьогодні бачимо живий приклад цьому – що ми є одна велика українська родина. Херсон не просто живий, Херсон живе! – наголосив настоятель монастиря Святого Володимира Великогоотець Ігнатій.

На завершення концерту народний артист України, професор Херсонського державного університету Віктор Гурба, подарував ще один пісенний дарунок – проникливу пісню «Родина» (музика Олександра Злотника, на слова Вадима Крищенко), рядки якої відгукуються в душі у кожного українця:

– Тільки родина, як зірка єдина,
Твій порятунок – надійний причал…
Тільки родина у прикру годину
Схилить надію тобі на плече.
Родина, родина – це вся Україна
З високим корінням, з високим гіллям.  

Тамара КАЧАЛЕНКО, “СічНьюз”