Переїхали з Києва у село, започаткувавши дитбудинок сімейного типу

Сімейна пара Сузьків, Катерина і Сергій, разом із далекого 1997 року. Вони мали все для повноцінного щастя: гармонійні стосунки, життя у столиці України, омріяну роботу, музичну студію. Але рідних дітей у них не було.

Сьогодні Сузьки виховують аж десятьох діток, а їхня родина має статус дитячого будинку сімейного типу. Пісні та щастя в цьому домі – в кожному куточку. Хоча початок «дитячої» сторінки у цій родині – не дуже щасливий. Він увірвався у їхнє життя разом із повномасштабною російсько-українською війною.

Детальніше родина Сузьків розповіла про своє життя-буття у Вінниці, на відкритій зустрічі «Жива книга»: відверті історії турботи про дітей». Вона пройшла в арт-просторі «ЕтноЧари».

Діти з’явилися разом із війною

Важко захворів мій батько. Тому ми із початком війни не могли покинути Києва. А коли поховали тата, то змушені були виїхати, допомагаючи сестрі з дитиною дістатися кордону, – розповідає Сергій Сузько. – Зі всіх сторін стояли ворожі війська. Куди не глянь – «дорога-смерть». Але ми поїхали в бік Чернівців через Вінницю. Уже було темно, коли зустріли напис «Погребище» (це у Вінницькій області – ред.). Там ми й заночували, у будинку пана Василя.

Він виявився батьком десятьох прийомних та п’ятьох своїх діток. А з початку війни прихистив у своєму домі понад шість десятків родин, які тікали від війни. І вже через півгодини на наших руках сиділи діти…І ніби й горе зникло…

Школа батьківства

Саме ця погребищенська родина розповіла усі тонкощі прийомного батьківства і стала наставниками для Катерини і Сергія. Від кордону подружжя повернулося до них. Трохи пожили у родині, доглядали дітей і зрозуміли, що щастя – так близько.

Якщо хочеш їздити на автівці, то йдеш на навчання в автошколу. А вже потім з’являється машина. Так і ми перед тим, як стати батьками, спочатку пішли на несподіване навчання у Вінницькій області.

Де є вже четверо, там буде і десятеро

Звісно, сім’я Сузьків думала спочатку про одну дитину. Але доля розпорядилася по-іншому. У Погребищі було чотири хлопці, рідні брати, практично кинуті мамою напризволяще. Вони на той час перебували у патронатній сім’ї (форма тимчасового перебування у родині, до 3-х місяців). Щоб допомогти їм, Сузьки створили дитячий будинок сімейного типу.

Вже серйозно думали про повернення до Києва. Але все змінив один телефонний дзвінок: нам запропонували прийняти ще шістьох діток! Мовляв, у вас лише хлопці, а тут будуть братики й сестрички. Дітки тоді перебували у різних закладах опіки, – згадує Сергій Миколайович.

І прийомні батьки не відмовилися. Їм запропонували великий будинок у селі Студена, що за Піщанкою. Це в найсонячнішій частині Вінниччини, біля кордону з Придністров’ям. Так міська родина без дітей переїхала в далеке село з десятьма дітками!

Майже поруч із будинком – школа, дитсадочок. А вчорашні кияни, які ніколи не займалися сільським господарством, тепер вирощують садок з ягодами та фруктами і город, на якому практично все росте. Доглядають три десятки курей, доять кіз.

Звичайно, діти їм також допомагають у господарстві, у кожного є свої обов’язки. Прибирають, чергують на кухні. Дорослі хлопці інколи дерева у садку поливають. Один із юнаків – уже студент. Навчається у Вінниці на перукаря-модельєра. А найстарший із братів ходить до 11-го класу та мріє вступити до вишу.

А малеча ще грається, їхній головний обов’язок – награтися! – зізнається Катя.

Зараз тато Сергій порівнює різницю між першими і другими дітками. Ті, яких взяли з патронатної сім’ї Ткачуків, постійно згадують попередню родину з теплом. Вони були адаптовані до життя, привчені до домашніх обов’язків, відкриті до спілкування, усміхнені. Бо вони жили у сім’ї, де відчували турботу. Інші дітки, яких взяли з інституційних закладів, дуже довго були замкнені, недовірливі.

Тому Сергій та Катерина підтримують таку форму захисту дітей, як сімейний патронат. А ті родини, які хочуть створити дитячий будинок сімейного типу, але вагаються, закликають не боятися, а діяти!

Довідка «СічНьюз»

• Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу отримують від держави зарплату по 15 тисяч гривень на місяць. Також враховується трудовий стаж. На кожного з дітей нараховують відповідні виплати.
• На Вінниччині за минулий рік зареєстровано більше 1500 дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. З них – майже сотня потрапила до Центрів соціально-психологічної реабілітації.
• На Вінниччині функціонують сім патронатних сімей, в яких перебуває 15дітей. А в Україні – 379 патронатних родин.

Оксана НІКІТІНА, «СічНьюз»

Читайте також

Історія найдорожчого сторічного вінницького маєтку

Святкують ювілей першого учнівського лісництва Вінниці «Екодім»