Сто років тому пройшла перша Всеукраїнська «спартаківська» спартакіада

Останнім часом на Вінниччині відроджується спартаківський спорт. Нагадаємо, міську організацію цього спорттовариства очолює Едуард Михайлов, обласну – Олену Бех.   

Тому варто згадати історію фізкультурно-спортивного товариства «Спартак», яка сягає цілого сторіччя! Справді, з чого починався спорт в товаристві? Звичайно, з залишків колишніх дореволюційних спортивних осередків і з перших гуртків Всевобучу, що дбайливо акумулювали в собі риси минулого, а також з пролетарських гуртків промислової  кооперації, «кустарів-одиночок», артільних працівників тощо. Про це інформує Всеукраїнський спартаківський сайт.  

Саме від них у спадщину молодій радянській республіці дісталася гучна спортивна слава, що кликала молодь бути такою ж сильною і непереможною, але не залишила майже ніякої спортивної бази для здійснення мрій. Звичайно, та  невелика кількість гімнастичних залів, стадіонів, велотреків, яхт-клубів, що раніше слугували привілегійованій частині населення, не могли задовольнити пролетарську молодь, яка тягнулася до занять спортом. Пізнавши фізичні вправи і перші  види спорту на курсах Всевобучу, молодь швидко усвідомила їх величезне оздоровче значення, хотіла мати їх постійними супутниками свого дозвілля, щоб краще гартуватися до самовідданої праці на благо рідної Вітчизни і завжди бути готовою до її захисту.

Організація нових відділень молодіжно-спортивного товариства «Спартак» в різних містах України стала поштовхом до широкого залучення пролетарської молоді до занять спортом, проведення змагань та створення спортивної бази. Масові змагання спартаківців відбулися в губерніях, містах та районах республіки.

Це дозволило Центральному бюро Всеукраїнських  організацій фізичної культури «Спартак» з 8  по 10 вересня 1923 року провести першу Всеукраїнську спартакіаду. До програми змагань було включено легку атлетику, футбол,  важку атлетику, велоспорт, гімнастику, фехтування, теніс, бокс, баскетбол (ці старти відбувалися на спортмайданчиках та стадіонах Харкова), а також з плавання і веслування (на базах Києва).

Після тривалого радянського періоду тривала перебудова суспільства. Вона докорінно змінила відношення більшості адміністративних керівників до розвитку масової фізкультури і спорту, а відсутність належного фінансування зводила нанівець усі намагання спортивних і профспілкових керівників вивести її з прориву.

У важкий суспільно-політичний період перебудови з 1987 по 1991 рік, коли існувало єдине спорттовариство профспілок, поруч з міцними «Динамо» і ЦСКА, спартаківці не пішли в тінь: їх особливий  характер і патріотизм дозволив їм залишатися  одним з провідних, як у великому спорті, так і в масовому фізкультурному русі, зберігаючи спартаківські традиції.

Багато спартаківців продовжували успішно виступати у всесоюзних і міжнародних змаганнях з різних видів спорту, ставали чемпіонами і  призерами. Як завжди, продовжували переможну серію на першостях країни та в Кубку європейських чемпіонів гандболістки  київського «Спартака». В чемпіонаті Європи золоту нагороду виборола харківська легкоатлетка Людмила Джигалова. В олімпійському році в Сеулі вона стала чемпіонкою. Чемпіонський титул сильнішої в світі завоювала Наталка Лисовська зі штовхання ядра.

Не дивлячись на негаразди в суспільному житті країни, що відбувалися на початку 90-х, відчувалося, що  «Спартак» жив, дихав, набирався сил, щоб згодом вийти з «тіні» і юридично стати знову спорттовариством незалежної держави України.

Приємним сюрпризом для нового «Спартака» у 1992 році стала участь багатьох вихованців українського спорттовариства в ХХV Олімпійських іграх на спортивних аренах Барселони в складах збірної команди СНД – Співдружності Незалежних Держав. Кращим дісталися олімпійські нагороди.

В складі збірної естафетної команди 4 х 400 метрів виступала заслужений майстер спорту харків’янка Людмила Джигалова.  Її стрімкий фініш приніс об’єднаній олімпійській команді золоту медаль. Це вже  була друга золота нагорода спартаківки.  До речі, Людмила у 1991 році стала чемпіонкою світу  в складі естафетної команди 4 х 400 метрів та була другою з бігу на 400 метрів. Скорилася харків’янці  і найвища сходинка чемпіонату  Старого Світу на  її  коронній дистанції.

Абсолютною чемпіонкою Барселонської Олімпіади  стала Олександра Тимошенко. Їй скорилася уся   програма художньої гімнастики, де киянка виступила без зривів, підкоряючи столицю Олімпіади витонченістю, досконалістю у виконанні вправ. Її перевага над суперницями була беззастережною. В нагороду – олімпійська медаль !

Успіх супроводжував і львівського боксера Ростислава Зауличного. У ваговій категорії до 81 кг, поступившись лише переможцю, спартаківець завоював срібну олімпійську медаль.

А в складі Об’єднаної команди СНД з гандболу виступали київські спартаківки заслужені майстри спорту Марина Базанова і Тетяна Горб. Команда  дівчат  посіла третє місце в олімпійському турнірі і гандболістки стали володарями бронзових нагород, проявивши чудові якості до завоювання високого місця.

Успішно  виступали в олімпійських змаганнях й інші українські спартаківці. Відроджена запорізька СДЮСШОР «Спартак» з плавання вперше в історії запорізького «Спартака» делегувала до Атланти на Олімпійські ігри 1996 року п’ятеро своїх  вихованців: Світлану Бондаренко, Наталію Золотухіну, Володимира Ніколайчука, Ростислава Сванідзе та Дениса Силантьєва. Останній посів на Олімпіаді шосте місце з плавання на 200-метрівці батерфляєм, причому, в попередніх запливах встановив рекорд України.

До речі, на Олімпіаді в складах збірних були й інші спартаківські спортсмени: важкоатлет Тимур Таймазов (вага до 108 кг) та борець греко-римського стилю В’ячеслав Олійник  з Маріуполя, які виграли золоті нагороди, а в складі четвірки з академічного веслування киянка Світлана Мазій та Діна Міфтахутдінова завоювали срібні нагороди (з половинним заліком очок з іншим товариством).

Пресслужба Вінницької міської організації ФСТ «Спартак».