У конюшні під Вінницею безкоштовно катають дітей переселенців

«Не важко займатися справою, яку любиш усім серцем», – каже власниця красунь-конячок та конюшні «Моя мрія» Яніна Віднічук. Вона – головна героїня історії про здійснення мрії, про порятунок евакуйованих тварин, про людяність і доброту. Яніна поділилася нею із кореспонденткою «СічНьюз». 

Мрія дитинства – коні

Сьогодні її невеличка конюшня – за містом, біля села Дорожне Вінницького району, у затишному куточку неподалік природи. Тут ще багато планів на добудову та удосконалення. Але головним є те, що сьогодні Яна та її конячки на власній території, у власному домі.

Власниця скакунів розповідає, що дитяча мрія мати конячку здійснилася багато років тому. Потім вона переросла у справжнє хобі, сильне захоплення і стала невід’ємною частиною їхнього сімейного життя… Чоловік Анатолій та син Ілля підтримують, допомагають, незалежно від думки оточуючих:

Часто люди вважають, що кінь – це худоба, кусок м’яса… Таким важко зрозуміти, що для мене ці коні – члени родини. Я не уявляю свого життя без коней. Навіть коли не їжджу верхи, але просто люблю дивитися на них, спостерігати; слухаю, як конячка хрускотить травою.

Прийняли тварин із Київщини

Усі ми пам’ятаємо жахи початку широкомасштабного вторгнення: руйнування, окупація, розстріли евакуаційних колон. Русня вбивала по-дикому і варварськи не лише людей, а й тварин… «Демілітаризували» стратегічні «військові» об’єкти: ферми, корівники, собачі притулки, стайні. Під «визволення» потрапив і київський кінний клуб «Хорс Тайм», від якого руZкий мір не лишив каменя на камені. Більшість коней згоріли заживо, а господарі уцілілих тварин змушені були сховатися від війни за кордоном або в більш спокійних областях України.

Почався обстріл, і конюх не встиг випустити тих тварин, що були у приміщенні. Він намагався, біг відкрити стайню і залишився чудом живим. Його відкинуло вибуховою хвилею. А от ті тварини, що були на леваді, змогли утекти в сусіднє село, – згадує власниця коней, киянка Люда.

Вона звернулася з проханням надати притулок уцілілим конячкам родині однодумців із Вінниччини, такими же закоханим у цих тварин. Звичайно, Віднічуки не відмовили. Дівчина знайшла спеціальний транспорт – коневіз на 4 місця з причепом – і негайно виїхала до Вінниці. Дороги ще навіть не були розчищені від «подарунків визволителів». Обережно обминали уламки снарядів, осколки, якими була тоді всіяна Житомирська траса.

Так Люда перевезла до Вінниці Боню, Зефіра, Жеку, Грішку і власних коней, Роккі та Джо.

Нові випробування

Шестеро київських коней і стільки ж місцевих жили певний час на території табору – у лісі під Вінницею, де працювали на той час Яна з чоловіком. Спочатку було одне лихо: де дістати корми, адже запас вінничан був розрахований на шістьох тварин. Але тоді сіном та коштами допомогли благодійники.

Але з’явилася інша проблема: в табір заселяли переселенців та дітей, тому мешканцям та їхнім коням довелося шукати іншу домівку. У вінничан була ділянка, де вони планували створити справжню кінну ферму. Яна навіть назву придумала: «Моя мрія». Однак ніхто не чекав, що виїжджати треба буде так терміново.

Спродували тоді все, що могли. Адже для коней потрібно побудувати загорожу, накриття, складські криті приміщення для зберігання сіна. А ще – провести лінію, встановити електроопори… А далі – заготівля кормів, будівництво…

І тоді власними силами та з допомогою благодійників все ж вдалося побудувати конюшню «Моя мрія» і переїхати.

Шість конячок-дівчаток чекають на гостей

Людмила зі своїми кіньми все ж повернулися додому, на Київщину. Інші дві тварини поїхали у Німеччину, до своєї власниці.

А в Яни продовжуються «кінні» будні. Щодня – багато роботи, турбот, клопотів. На фермі «Моя мрія» з Яною проживають котики, собаки та шість конячок: Тора, Басяма, булочка Саммер, Акіта, Лама. Гривастих щодня потрібно годувати, прибирати за ними, доглядати їх. Купити їм сіно, зерно.

Крім житла, кормів та води, коні потребують ще цілого ряду процедур. Огляд ветеринара, щеплення, глистогінне лікування, непланові ветеринарні процедури, – розповідає Яна Віднічук. – Раз на півтора місяці для усіх коней проводиться обрізка копит. Без такого «педикюру» конячка не зможе нормально ходити.

Іпотерапія для маріупольців

Також Яна займається волонтерством. Адже для дітей та родин-переселенців центру «Я-Маріуполь» всі послуги конюшні надаються безкоштовно: знайомство та спілкування з кіньми, годування тварин та катання. Особливо важлива така своєрідна терапія важлива для дітей, які пережили психологічні травми внаслідок військових дій.

Кінь є чутливим і співчутливим створінням. Він здатний відчувати емоційний стан людини та відгукуватися на нього, – каже власниця конюшні. – А ще під час спілкування з кіньми виробляються гормони щастя!

Зараз на фермі «Моя мрія» – тимчасове затишшя, сірість осені та спокій. Яна має ще багато планів щодо удосконалення конюшні і нову мрію: Перемога України і завершення війни.

Оксана НІКІТІНА, «СічНьюз»

Читайте також

Активіст пропонує Вінниці позбутися одного зі своїх символів – Миколи Пирогова

В Подільському зоопарку готують тварин до зими і відсвяткують гарбузовий вікенд

Фахівці просять не чіпати лісових тварин, які впали у сплячку