Вінничанка Ганна Чернюк – патронажна мама у 67 років!

Дітки, які ніколи не мали іменинного торта, не святкували день народження, не уміли писати, покинуті рідними батьками. Вони знаходять любов та тимчасовий захист у родині Чернюків. Ганна Олександрівна та Сергій Васильович свідомо та обдумано дійшли до рішення взяти під опіку дитину. І зробили це уже в немолодому віці, ламаючи стереотипи, що така важка справа під силу лише юним та енергійним.

Патронатні вихователі піклуються дітьми тимчасово

Сайт «СічНьюз» продовжує розповіді про родини вінничан, які в такий нелегкий час всиновлюють або беруть під опіку дітей, яких покинули батьки, із сиротинців. Герої сьогоднішньої розповіді – родина Чернюків. Вони мають статус патронатних батьків. Тобто дітки у їхньому гостинному домі знаходять тимчасовий прихисток, поки їх не забирає біологічна родина або не усиновлюють.

67-річна пані Ганна зізналася, що дуже давно думала над ідеєю виховання чужих дітей. Вперше про це їй почала розповідати донька. У них із чоловіком уже давно дорослі діти, є онуки. І саме рідні підтримали це важливе рішення.

Під час карантину, пов’язаного з епідемією КОВІД-19, Ганна з чоловіком пройшли відповідне навчання для майбутньої патронажної родини. А на початку війни, 18 березня 2022 року, їм подзвонили із соцслужби та запитали, чи візьмуть вони до себе хлопчика. Діток евакуюють за кордон, а його не можуть вивезти.

Звичайно, ми прийняли! Це був 14-річний Саша, який до нас довго проживав у реабілітаційному центрі, його залишила мама, – розповіла Ганна Олександрівна на зустрічі «Жива книга»: відверті історії турботи про дітей». – Через пів року його забрали від нас.

Діти з непростими долями

Потім прийшли інші дітки – дві сестрички із сусіднього села, Марійка і Варвара. Теж пів року у нас жили, їх взяла під опіку мамина сестра. Дуже гарні дівчатка, ми готувалися до школи і з радістю би їх залишили у себе, якби не наш вік. Але й термін патронату закінчився…

Ще перебуваючи у Чернюків, сестрички призналися: «Нам ніхто ніколи не дарував торт на день народження».

Тому ми їм привезли торт і подарунки уже в нову сім’ю. Потім була 14-річна дівчинка, гарна та талановита, з непростим характером.

Головна умова – любов

Загалом за ці майже три роки вихованцями родини Чернюк ставали діти різного віку: від дошкільнят до підлітків. Кожна дитина торкнулася їхнього серця, кожну дитину вони полюбили та допомогли їй стати щасливішою. Сьогодні у них проживає троє діток з однієї сім’ї, братик та сестрички.

Ганна Олександрівна переконана, що територіальні громади, старости повинні пояснювати населенню, що таке патронатні сім’ї і чому у них постійно змінюються діти. Що у такій родині діткам набагато краще, ніж у дитячих будинках; вони ростуть захищені та спокійні, поки їм шукають опікунів.

Для повноцінної реалізації себе як патронатних батьків родина Чернюків переїхала з Вінниці у село Малі Крушлинці. Там вирощують для малюків на ділянці все найкорисніше та натуральне. А головне – свою роботу вихователів вони роблять із люблячим серцем.

Довідка «СічНьюз»

• Патронат над дитиною – це послуга, яка передбачає влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя, а не до інтернату. Дитина перебуває там тимчасово – на період подолання біологічними батьками складних життєвих обставин або на час пошуку нової родини.
• На Вінничині функціонує сім патронатних родин, в яких перебуває 15 дітей.
• Проєкт «Родина для кожної дитини: розвиток патронату» спрямований на забезпечення права дитини на зростання у сімейному середовищі через розвиток в територіальних громадах патронату над дитиною. Він виконується спільно Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Партнерством «Кожній дитині», Міністерством соціальної політики України, Координаційним центром із розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Національною соціальною сервісною службою України, службами у справах дітей територіальних громад, обласних воєнних адміністрацій, центрами надання соціальних послуг, регіональними центрами соціальних служб, неурядовими організаціями за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Оксана НІКІТІНА, «СічНьюз»

Читайте також

«Усі – з маминого животика!» – кажуть прийомні діти родини Станіславових

Переїхали з Києва у село, започаткувавши дитбудинок сімейного типу