Вінницькі старшокласники поділилися таїнством створення дідуху
Наближаються Різдвяні свята. Час родинного тепла, затишку та старовинних традицій. Серед них особливе місце посідає дідух – символ добробуту, урожаю та памʼяті про предків. Журналістка «СічНьюз» завітала до першого ліцею у Вінниці, де учні 10-«Г» класу поділилися секретами створення цього обрядового атрибуту, розкривши глибинний зміст давньої традиції.
Там панувала особлива атмосфера – зосередженість та захоплення поєднувалися з жвавими обговореннями. Учні поринули в атмосферу таїнства та старовинних традицій предків.
Дідух – не просто прикраса. Це зв’язок з нашими пращурами, пам’ять про історію нашого народу, – розповідає староста класу Надія Іванишина.
Саме слово «дідух» походить від слова «дід», уособлюючи дух предків, найстаршого члена роду. У дохристиянські часи дідух був своєрідною жертвою силам природи, символізуючи родючість та нерозривний зв’язок з минулими поколіннями. Ця традиція, що передавалася з уст в уста, з родини в родину, дійшла й до наших днів, зберігаючи свою актуальність та глибокий символізм.
Процес створення дідуха – справжнє таїнство.
Для плетіння ми беремо не менше 21-го необмолоченого колоска. Спочатку замочуємо їх у теплій воді, щоб вони стали еластичними, а потім сортуємо за розміром». Далі учні формують сім пучків, що символізують сім поколінь або ж дні тижня. З’єднуючи пучки «східцями», створюють основу дідуха. Важливим етапом є формування «ніжок» – трьох, п’яти або семи, щоб дідух міг стійко стояти, – розповідає Надія.
Учні додають, що дідух можна прикрасити сухоцвітами, яскравими стрічками, горіхами чи ягодами. Кожна деталь має своє значення, але головне – це тепло і любов.
Символіка дідуха багатогранна. Він уособлює багатство, затишок і захист родини. Існувало повір’я: чим пишніший дідух, тим щедрішим буде наступний рік. Це своєрідне побажання добробуту та процвітання.
Цікаво, що після завершення свят дідуха зазвичай спалювали, символічно відпускаючи душі предків у небо. В деяких регіонах цей обряд проводили на Святого Василя або після Водохреща. Зерно зі спаленого дідуха використовували з особливою шаною: частину віддавали колядникам, іншу – згодовували худобі, а решту – засівали в поле, сподіваючись на щедрий врожай.
Яна ТИХОЛАЗ, «СічНьюз»
