«Я стану класиком, коли загину на війні» – поет і фотограф «Далі»

«Якщо я загину, поминайте мене чіпсами і колою, а на могилі моїй посадіть черешню. Саме так ми власне і зробили» – з сумом в очах згадує приятелька та організаторка Гандзя Морозова. Вона влаштувала у Вінниці 9 травня вечір поезії та фотовиставку Максима («Далі») Кривцова. Героя, який попри все, любив життя й надихав з фронту шанувальників.

Про Героя

Максим «Далі» Кривцов, кулеметник, поет та фотограф, загинув на фронті 7 січня 2024 року у віці 33 роки разом зі своїм рудим котом. Прощання з Максимом відбулося 11 січня в Києві, а наступного дня його поховали в рідному Рівному.

Чоловік брав участь у Революції гідності 2013-2014 років і долучився до Збройних Сил України як доброволець у 2014 році. Після служби він працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і в VeteranHub. Під час повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року Кривцов знову пішов на фронт.

Його відомий вірш «Жовтий скотч» був використаний як саундтрек до фільму «Наші котики» від гурту «Юркеш». У 2023 році кінооб’єднання Вавилон’13 екранізувало два його тексти: «Він переїхав в Бучу» та «Я вирушив автостопом».

Про виставку

Виставка “Далі: я поверну собі своє життя” складається з 24 фотографій на плівку, які були відскановані самим автором і надані для експозиції за місяць до його смерті. Вона мала відбутися у Києві на день народження Далі, але вийшло інакше.  

9 травня. Зала переповнена людьми, але Максима вже  немає в живих. Хтось роздивляється фото, хтось читає вірші. Ціль у всіх єдина – вшанувати й дізнатися Максима. Вінничани поринули у історію поета, який більше ніколи не візьме до рук олівця й не напише жодної стрічки. Друзі героя вважають, що якби хлопець був живий, йому б неодмінно сподобалась виставка й люди, які її навідали.

Коментарі

Відкриття виставки уже відбулося в Києві й на далі буде відбуватися різних містах. Також планують з нею їхати за кордон.

Виставка – це бажання Максима показати, що війна весь час йде і не зупиняється. Ще за життя він сказав, що хотів би влаштувати її у місцях, куди люди приходять відпочивати. Бажання, щоб поруч з ними були фото військових, зумовлене тим, щоб люди змогли відчути нібито їхню присутність. Таким чином він планував наблизити пересічних українців  до реальності війни. На жаль, сталося це все посмертно, – розповіла організаторка заходу Гандзя Морозова

Максим дуже хотів, щоб його запам’ятали не лише, як поета та фотографа, а саме як воїна, – каже товариш загиблого Сашко.

Вірш Максима

Він сказав своїм друзям:
Хай мене омине чаша війни.
Але якщо не омине,
Я спрагло нею нап’юсь.

Аліна ТАЛАН, «СічНьюз»