Яке враження справили «Тіні забутих предків» на худраду Київської кіностудії

Цьогоріч, у рік 160-річчя Коцюбинського, виповнюється ювілейна дата однієї дуже важливої як у творчості Михайла Михайловича, так і всієї культури України, події. Що там говорити, якби грузинський вірменин з українським серцем та душею Сергій Параджанов не зняв би «Тіні забутих предків», то і значення цього твору, як і ім’я його творця -Михайла Коцюбинського – не були б такими помітними у світовій культурі. На мій погляд, найвдалішого поєднання літературного тексту й кінематографа (екранізацій, фільмів, «знятих за романом» чи, навіть, «за мотивами…») в історії України, зокрема, і того періоду її часу, коли Україна була часткою російсько-радянської імперії у масштабах всієї імперії, НЕ БУЛО!

Тернистий шлях «Тіней…»

А який же непростий шлях до глядача пройшли кіношні «Тіні…» !? Мало хто знає, що «проблеми» «Тіней…» Параджанова/Коцюбинського (можете навіть поміняти місцями цих двох великих художників ХХ сторіччя) розпочались не зі скандальної для російсько-радянської влади прем’єри, яка відбулась 4 вересня 1965-го у столичному кінотеатрі «Україна» (не можу не згадати про свого земляка Івана Дзюбу, як головного «спічрайтера» того перегляду), а роком раніше – 4 вересня 1964 року – 60 років тому.

Ось про цей «заспів» у часописі «КіноТеатр» №5 (133) 2017 року написала відома фахівчиня й головна редакторка (правда, у цитованому мною числі журналу вона ще значиться «головним редактором») Лариса Брюховецька у матеріалі під назвою «Так починався тріумф».

Бачите, вона назвала тодішню Художню раду «Київської кіностудії ім. Олександра Довженка» «тріумфом», а я – «початком проблем», які, на щастя, цей світовий шедевр здолав. Сам текст пані Брюховецької, на мій погляд, дещо… скажімо так, не дотягує рівня події та самого фільму (наприклад, «месидж» або «стенограмма» в оригіналі), «ТаТоТаке»… Проявивши хоробрість, я трішки підкорегував текст, який і пропоную вашій увазі.

Співпадіння? Не думаю!

Думаю, що ця публікація хоч якимось чином долучиться до величезного переліку подій, пов’язаних зі 160-річчям Михайла Коцюбинського, та стане продовженням моєї співпраці з Літературно-меморіальним музеєм Михайла Коцюбинського у Вінниці (до речі, це перший музей України, який носить у свої назві превалюючу складову «літературний»).

Ви не повірите, але примірник часопису, який я насмілився цитувати й презентувати широкому колу читачів, отримав у бібліотеці-філії №1 «Вінницької міської центральної бібліотечної системи», яка… знаходиться у Вінниці – на вулиці Михайла Коцюбинського. Ба, більше – вона якраз напроти пам’ятника Михайлові Михайловичу (в 48 метрах!) та напроти «Літературно-меморіального музею Михайла Коцюбинського» (в 62-х метрах!). Чи не символічно!?

Отже, Михайло Коцюбинський та Сергій Параджанов, «Тіні забутих предків»… 60 років тому… Як це було.

«Так починався тріумф» (журнал «КіноТеатр» №5(133) – 2017, Лариса Брюховецька)

Дивовижний збіг – обидві доленосні для цього фільму події відбулися одного й того часу – 4 вересня. Рівно за рік перед знаменитою прем’єрою «Тіней забутих предків» у кінотеатрі «України», що стало виявом непокори української інтелігенції радянській владі, фільм було показано й обговорено на Художній раді «Київської кіностудії ім. Олександра Довженка». До тієї ради входили переважно кінорежисери й письменники, що співпрацювали з кінематографістами. Очолював її директор кіностудії Василь Васильович Цвіркунов, і саме він вів те – без перебільшення – історичне обговорення (потім про фільм говорилось дуже багато, однак недаремно кажуть: перше враження – найсильніше). Тривалість виступів не обмежували, однак майже ніхто не зловживав часом. В архіві зберігається стенограма цього засідання (стенограма засідання Художньої ради  Київської кіностудії  ім. О.П.Довженка. – 4 вересня 1964// Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Фонд 670. Опис 1. Справа)

Основний меседж усіх виступів: неймовірне, приголомшливе враження, яке справив цей фільм. Суттєво, що висловлювались не новачки в кіно, а фахівці, люди, які багато набачились фільмів. Підкреслювалось, що фільм є абсолютно чимось новим, що досі такого в кіно не було. Що фільм матиме міжнародний успіх. Були й зауваження, адже люди – різні, з різними смаками і різним культурним багажем, і було б дивно, якби всі сприймали однаково.

Олександр МАЗАН, «СічНьюз»,
за матеріалами «КіноТеатр» №5(133)-2017, 23 липня 2024 року