Від “Амброся” – до “Родини”: історія першого вінницького кінотеатру

Наша розповідь – про перший кінотеатр у Вінниці, який працює й донині. І є єдиним муніципальним кінозалом міста над Бугом. А починалась його історія у далекому 1911-му з ініціативи дворянки Єфімії Добржанської та приватного повіреного Костянтина Ловицького. Заснований заклад був на території садиби міського лікаря і домовласника Миколи Нєдельського, інформує офіційний туристичний сайьт Вінниці.

Перша назва – ілюзіон «Амбрось». Вона походила від грецької «амбросії» – їжі богів Олімпу, яка давала їм безсмертя та вічну молодість. Примітно, що у 1913 р. при населенні Вінниці у 45 тис. мешканців, у місті діяло шість кінотеатрів, з яких лише один був літнім, а всі решта стаціонарними.

Конкуренція між ними була шаленою, бо ілюзіони, як тоді їх називали, приносили власникам величезні прибутки. І найближчі два із них були усього в кількох кварталах – в районі сучасної площі Ліверпуль. Тож власникам ілюзіону «Амбрось» потрібно було постійно боротись за глядачів, які, за словами дослідників історії вінницького кіно, приносили їм щодня не менше 100 карбованців прибутку.

Тому перед кінопоказами у цій залі демонстрували вистави, концерти й навіть танці. Популярність та прибутковість ілюзіонів призвела до різкого протистояння їх власників з міською владою. З одного боку, вони часто облаштовувались із порушенням тогочасних санітарних та пожежних норм. З іншого – муніципалітет прагнув контролювати їх внутрішню діяльність. А ще з’явилось протистояння між кіно та театром, в якому міський голова Микола Оводов підтримав саме служителів Мельпомени.

В цей час уже триває Перша світова війна, з початком якої найбільш успішний з-поміж власників ілюзіонів Костянтин Ловицький стає єдиним господарем залу «Амбрось» і змінює його назву на «Театр мініатюр», що дало можливість офіційно ввести до репертуару розважальні програми.

Коли владу в країні захопили більшовики, в місті діючими залишились лише три кінотеатри, серед них і «Театр мініатюр», який втретє змінює назву – тепер це «Ампір». «Совєти» його націоналізували, а Ловицького разом із сім’єю через деякий час викинули на вулицю, як робили це із багатьма «буржуями».

Перша радянська назва вкотре перейменованого кінозалу – «Червоні крила». Спочатку його передали у відання народного комісаріату освіти, а пізніше він став клубом взуттєвої фабрики, яка шила кірзові чоботи для Червоної Армії.

У 1945-му клуб знову став кінотеатром із російською назвою «Родина». З відновленням незалежності України назва залишилась, але набула іншого сенсу – відтоді це не про радянську Родіну, а про сімейні цінності і українську родину. Такий вийшов гарний приклад перейменування в рамках деколонізації, який, ймовірно, був першим у місті.

Остаточно залишків радянського періоду кінотеатр “Родина” позбувся у 2016-2019 рр. Тоді вперше за багато десятків років тут провели комплексну реконструкцію – утеплили фасад, замінили дах і всі комунікації. Потім дійшла черга до глядацької зали та фойє. Приміщення адаптували для людей з інвалідністю.

А у 2019-му у кінотеатрі модернізували обладнання для кінопоказів: встановили новий проектор, акустичну систему та поляризаційну 3D-систему.

Фелікс ЖАНІН, “СічНьюз”