Зв’язані руки та кулі в потилиці – історик згадує “Вінницьку трагедію”
В самому серці Вінниці, серед мальовничих пейзажів Центрального парку, ховається моторошна таємниця. Саме тут, під зеленню дерев, поховано тисячі невинних жертв жорстокого комуністичного терору, події якого навіки вкарбувалися в історію як “Вінницька трагедія”.
Історик Олександр Савельєв, експерт “СічНьюз”, ділиться з нами цією трагічною сторінкою минулого нашого міста.
Місце злочину і пам’яті
За наказом НКВС від 31 липня 1937 року, на Вінниччині розгорнулася жорстока кампанія репресій. Понад 20 тисяч людей стали жертвами свавілля та беззаконня. Їхні долі обірвалися без суду і слідства, а тіла заховали в безіменних могилах під зеленим шатром парку.
Розкопки та розслідування
Лише у 1943 році, під час німецької окупації, жахливі таємниці “Вінницької трагедії” почали виходити на світло. Міжнародна комісія, організована окупаційною владою, розпочала розкопки масових поховань.
Перед очима світу постала жахлива картина: 14 могил, 1390 ексгумованих тіл. Переважно це були люди середнього віку (30-40 років). Різного соціального стану, релігій, професій. Розстріляні вони були з дрібнокаліберної зброї, зі зв’язаними руками та кулями в потилиці. Багато жертв зазнали жахливих тортур перед смертю. Багатьох добивали, розтрощивши їм голови. У двох випадках документально зафіксовані свідчення, що вони були поховані живцем.
Свідчення злочину та спроби приховати правду
Зрозуміло, що радянська влада прагнула приховати сліди своїх злочинів. Свідків знищували, на місцях поховань висаджували дерева, аби приховати їх, а на могилах цинічно облаштовували дитячі майданчики і атракціони.
Пам’ять про трагедію
Сьогодні, гуляючи по мальовничому парку, ми чуємо дитячій сміх, бачимо закохані пари, які безтурботно тримаються за руки і створюють атмосферу спокою.
Здавалося, що ці події вже в минулому. Але, як стверджує історик, нещодавні звірства російської армії в Бучі та Ірпені показують, що все може повторитись, якщо ми будемо забувати своє минуле.
Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”
