Нелюдські тортури в полоні: історія звільненого з “Чорного дельфіна”

Зі спортивного залу – у пекло російської в’язниці. Історія Валентина – це доля мільйонів українців, чиє життя було розділене на “до” і “після” 24 лютого 2022 року. Ми розповімо вам про те, як звичайний хлопець, який мріяв про мирне життя, опинився в самому пеклі, і як йому там вдалося вижити.

Ексклюзивно для сайту “СічНьюз” дружина звільненого з полону чоловіка розповіла про нелюдські умови, в яких утримують наших хлопців.

Звичайне життя, перевернуте війною

Зі своїм чоловіком дівчина познайомилась в спортивному залі. Тоді Валентин вже півроку був на службі.

Свій шлях чоловік розпочав ще у 18 років. За власною ініціативою долучився до лав ЗСУ. Хотів бути корисним для народу та держави, – розповідає Олена.

Валентин воював в Широкіному (Донецька область) та селищі Мирному (Донецька область). 12 квітня 2022 року він потрапив в полон із заводу імені Ілліча (Маріуполь).

Він лежав в шпиталі. У Валентина було поранення. Зламана нога та вибито коліно. Крім цього, дві контузії та оніміння кінцівок, – розповідає Олена.

“Чорний дельфін”: пекло на землі

В травні 2022 року чоловіку було винесено звинувачення та засуджено псевдосудом днр до довічного ув’язнення.

Він потрапив до найстрашнішої й найсуворішої колонії особливого режиму “Чорний дельфін”. Умови перебування там були важкі і жахливі, – ділиться дівчина.

Правозахисниця Ольга Романова у своїх інтерв’ю детально розповідала про умови, в яких тримають хлопців.

– Ви знаєте, не буває такого, щоб те, що коїться в колоніях, розглядали, наприклад, у російській раді федерації, а ось із цієї колонії це було зовсім нещодавно. Тобто там настільки жахливі порядки, що обурилися навіть російські сенатори, чого з ними ніколи не було. Там йдеться завжди про побиття ув’язнених, про тортури. Це там звичайна справа, але найголовніше, що в цій колонії не можна говорити на повний голос, взагалі не можна нікому з ув’язнених. Якщо ти сидиш з кимось у камері удвох, ти не можеш говорити на повний голос – тільки пошепки. Такі правила. І там є робота – швейний цех. Умови досить суворі, гаряча вода з’явилася нещодавно. Загалом, всі ці умови можна пережити, якби не тортури та знущання, – зауважила вона.

В «Чорному дельфіні» – недостатнє харчування, відсутня медична допомога, що ускладнює стан військових. Там потрібно розмовляти тільки пошепки, ходити завжди зігнутим буквою “Г”. Нашого Героя Валентина катували струмом, жорстоко били та знущалися.

Шлях додому

Кожна хвилина в тому страшному місці здавалася вічністю, але Валентин знав, що його чекають вдома. Тому й тримався.  

І ось довгоочікуваний день, момент, який відняв у дівчини мову. Вона почула: “Сонечко, я вдома”.

Я не могла в це повірити. Думала, що це якийсь сон, боялася прокинутись. Валентин був засуджений до довічного ув’язнення, але завдяки координаційному штабу він зараз поруч. Я дуже вдячна всім за роботу і допомогу, – зі сльозами розповідає Олена.

Зараз вона – надійна опора для Валентина. Дівчина допомагає проходити чоловіку шлях реабілітації.

– Це дуже довгий і складний процес. У  чоловіка – проблема з ногами, уламки в коліні, кульові поранення в ногах, а також осколкові. Окрім цього, ще серцево-судинні захворювання. Ми все перевіряємо, лікарі ретельно обстежують, – каже Олена.

Дівчина вірить у краще і тримається заради свого коханого, якого так довго чекала з російського полону.

Схожа ситуація

До речі, у багатьох поранених українських Захисників така ж складна ситуація, як і у Валентина. Журналіст “СічНьюз” раніше спілкувався з лікарем-хірургом В’ячеславом Доленком, який рятував життя військових. Він розповідав, що на початку війни регулярно виймав осколки, робив реконструкцію м’яких тканин (не лише обличчя), пересадку шкіри тощо.  Найчастіше були пошкоджені руки і ноги, ампутації. У декількох пацієнтів були відстрілені частини носа. Тому треба було відновлювати його.

В російському полоні наших бійців, як відомо, нормально не лікують. Тому й після повернення додому їм доводиться проходити тривалий процес реабілітації.    

Заклик до дії

В “Чорному дельфіні” залишилося ще двоє наших військових, але суди йдуть щодня. Багато наших військових розкидані по росії і терплять катування в колоніях.

Ми повинні «боротися за двох», бо ця боротьба вартує всього життя. Мій чоловік вдома, але ще багато хлопців з 501 ОБМП та україців-засуджених перебувають в тому пеклі. Ми будемо боротися до останнього полоненого, всі хлопці повинні бути вдома, – наголошує Олена.

Також вона додала: жінкам потрібно вірити, що кохана людина обов’язково повернеться.

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”

Читайте також

«Передали, що він – «двохсотий»: історія дівчини, яка чекає коханого з полону

Бореться з раком та за полоненого чоловіка: історія незламної жінки