Вінничанин Микола Бичков йде з філософією по життю

Сьогодні наша розповідь піде про вінничанина Миколу Бичкова. Він є людиною з інвалідністю І групи по зору (внаслідок війни).

Народився Микола Бичков в Криму, у Джанкойському районі. Можливо тому, що юнак більш, ніж його однолітки, всім цікавився, біда прийшла саме до нього. Це сталося після необережного поводження із запалом від вибухівки, який Микола випадково знайшов. Жахливе відлуння війни обернулося майже повною втратою зору для 11-річного хлопчика.

Навчаючись у Харківській школі для незрячих дітей , Микола усвідомив, що життя триває. І тепер все в ньому залежить від нього самого…

Після завершення шкільного навчання три роки працював робітником на підприємстві для незрячих, яке виготовляло дроселя для ламп денного освітлення у Дніпродзержинську (нині —  Кам’янське).

Під час роздумів щодо вибору майбутньої професії він схилявся до юриспруденції. Але все ж Микола визначився, що філософія є більш цікавою і ближчою.

У 1977 році Микола Миколайович закінчив філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. За направленням приїхав до Вінницького торговельно-економічного інституту, де викладав філософські дисципліни і політологію. Згодом поступив до аспірантури, захистив дисертацію. Став кандидатом філософських наук, доцентом. Крім основної викладацької роботи, Микола Бичков активно займався й науковими дослідженнями. Є автором понад 120-и наукових робіт, в тому числі співавтором 6-и монографій.

— Миколо Миколайовичу, яку роль у вашому житті відіграють друзі?

— Вони  —  «Крила мого життя». Можливо, через те, що у мене завжди було багато друзів, я зміг чогось досягти у житті. З цього приводу маю улюблене висловлювання, яке вже стало моїм життєвим афоризмом: «Я не знаю, в чому мені у житті не пощастило. Але я точно знаю, в чому мені пощастило  — це в друзях». З ними мені завжди було легко долати всі життєві труднощі. Коли після закінчення навчання в університеті я за державним направленням приїхав до Вінниці, тут я також знайшов щирих і чуйних людей. В тому числі і в колективі нашого інституту. Здорова, доброзичлива атмосфера в колективі дозволяла нормально працювати.

— Доречним у цьому плані є запитання: а чи стикалися Ви з людською жорстокістю?

— На жаль, були такі випадки. Але я не хотів би про це згадувати. Значно більше мені щастило зустрічалися з порядними і гідними людьми. Зустріч з однією людиною дозволила мені остаточно повірити в себе, я б навіть сказав —  вона докорінно змінила моє ставлення до життя.

— Що є для вас в житті філософія?

— Філософія —  найцікавіша з усіх наук, не говорячи про інші її суттєві переваги. Вона допомогла мені подолати комплекси, які виникли після втрати зору. Коли я почав глибоко вивчати цю науку, то відчув себе значно впевненіше у житті. Філософія допомагає краще зрозуміти причини подій, що відбуваються. А їхнє глибоке усвідомлення надає людині твердості у її переконаннях своєї правоти.

Значну частину життя, а це 44 роки, Микола Миколайович відпрацював викладачем у Вінницькому торговельно-економічному інституті. Для допомоги в роботі йому була виділена ставка секретаря спеціального призначення.

У незрячого викладача помічницям було чому повчитися; це для них була добра школа життя. Недарма, наприклад, одна із цих секретарів з часом стала доктором наук, професором, інша — кандидатом наук, доцентом.

Лише два роки тому Микола Миколайович припинив свою викладацьку діяльність і вирішив пожити для себе. Зараз він вже має вільний час. Багато читає і не лише філософські книги. А й історичну, класичну художню та й іншу літературу. Крім того, веде активну громадську діяльність у Вінницькій організації Українського товариства сліпих. 

Фелікс ЖАНІН, “СічНьюз”