Майстер художньої фотографії розповів про мистецтво не заради лайків

Світлини відіграють важливу роль у нашому житті. Кожного дня ми щось фотографуємо. Один – домашнє завдання зі шкільної дошки, інший – показники лічильника, а хтось вечірнє зоряне небо.

Спеціально для «СічНьюз» керівник вінницького фотоклубу «Обрій» Олег Волощук поділився рецептом вдалих світлин.

– Для цього треба аналізувати дуже багато творів образотворчого мистецтва. Не тільки фотографій, але й картин. Треба вивчати та розбирати їх, дивитися, що в них так, а що не так. Ми дивимося на роботи звичайних людей та художників, як саме вони малюють. Вивчаємо елементи композиції та гармонії. Все це має бути присутнє: в портретах і в пейзажах; натюрмортах  і жанрових фотографіях; street-фото та навіть у travel-фото . Хто цього не знає, у них світлини виходять нецікаві та поверхневі.

Фотографія – це просто зображення. Це картинка, в якій має бути все зібране докупи. В тому числі і внутрішній стан людини, якщо це портрет, де є композиція і гармонія. Це все ніби як рецепт борщу.

У каструлі з борщем все гармонійно пов’язано. Правильно відварена квасоля, картопля тощо. Коли це все кинути не одразу, як кашу, а поступово відварити шматок м’яса, додати спеції, тоді борщ вийде такий, як потрібно. Так само і з фотографією. Вона вдала тоді, коли у ній все-все зібрано докупи. Щоб все це зробити, треба, щоб автор мав здібності та прагнення розвиватися. А для цього варто вміти аналізувати чужі зображення.

Історія, що вражає

– Коли Україна стала незалежною, потрібно було перероблювати радянські паспорти на українські. Тоді мій товариш Вадим Козловський почав їздити по селах Тульчинського району і робити людям фото на паспорт. Мешканцям селищ важко було дістатися до міста. Тому він з товаришем взяв фотоапарат та простирадло й приїздив у села. Це була чудова нагода підзаробити.

Вадим Козловський зберіг всі ці фото, їх було декілька тисяч. Поступово почав їх сканувати й згодом з тих фотографій приблизно у 2010 році створив цікавий проєкт. До нього входив фотофільм, який має назву «Течія часу».

По-друге, Вадим взяв великі планшетки й на них наклеїв всі ці фото, розміром три на чотири. Таких планшетів було штук з п’ять. Цей проєкт мав назву «Фото на паспорт». Виглядало дуже серйозно й класно. Ця виставка була представлена на «ГогольFest».

Розумієте, усі ці люди у дев’яностих роках мали засмучені обличчя, тоді були важкі часи. Уся молодь фактично виїхала десь у міста на заробітки. Відбувався перехід, розвал економіки, в селах люди жили дуже бідно. Попри це, люди були одягнені яскраво, намагались на фото виглядати якнайкраще.

Людям виявилось цікаво дивитися на ці фото, які були зроблені років 30 тому. І одна жінка, яка мешкає у Києві, впізнала на світлині свого дідуся, який жив у Тульчинському районі і вже помер. Вона тоді заплакала. Знаєте, у всіх вдома є давні фотоальбоми, іноді ми їх передивляємося. А тепер уявіть, що ви приїхали чорт знає куди й побачили загиблого дідуся.

Ставлення до фото у стилі «ню»

– Нормальне. Точно таке ж, як до звичайних фото. Я знімаю багато людей. З кожним треба працювати перед зйомкою хоча б хвилин 15-20. Спочатку скутість дуже заважає у створенні хорошого портрету. Відразу, звичайно, не вийде. Деякі люди навіть знаючи, на що йдуть, неприродно позують, тому нічого не виходить. Вони заздалегідь підготовлюють пози, і це заважає.

Тільки я, фотограф, знаю, якою має бути світлина. Модель, як правило, не знає. Хоча є люди, які дуже природно позують. То вони не заважають. А, навпаки, з ними легко. А є ті, які самі намагаються зробити так, щоб фото було кращим. І тільки заважають цим. Вони роблять кумедні, неприродні пози, думаючи, що це гарно. До речі, таких фото дуже багато в інстаграмі.

Про соціальні мережі і фото

– Поява інтернету відкрила доступ до великої кількості фотографій. А раніше, скажімо, років десять тому гарні світлини можна було побачити тільки в журналах, які люди виписували.

Зараз ми бачимо їх у соціальних мережах. Інтерес до художньої фотографії трохи впав, тому що суспільство почало знецінювати фото, як художній твір. Відбувається це внаслідок перенасичення контенту.

У багатьох фотомайстрів зникло бажання щось робити. Бо досягти певного рівня досить складно – треба пройти чималий шлях. Однак є багато людей, яким подобається фотографувати, у тому числі й молоді. Інша справа, які жанри обирати. Комусь достатньо того, що вони виставляють в інстаграм. Їх люди лайкають, і їм цього досить. А хтось створює власні проєкти не заради лайків, а заради задоволення.

Чи може кожен, хто має камеру, вважати себе фотографом?

– А чому б ні? Людина навіть без камери може вважати себе фотографом. Якщо тобі хочеться одягти німб, тоді назва «фотограф» для тебе важлива. А якщо ти хочеш досягти певного рівня, визначення «фотограф» для тебе є байдужим.

Чи любите Ви самі фотографуватися?

– Ні. Якщо за це візьметься фотограф, який у цьому тямить, то можливо. Колись і я позував. Мені було потрібно для аватарки у контакті.

Аліна ТАЛАН, «СічНьюз»