“На щиті” повернулися Дмитро Матвіяшин і Леонід Кобчик

Сьогодні, 4 квітня, Вінницька громада прощається із двома Захисниками України: Дмитром Матвіяшиним та Леонідом Кобчиком. Герої несли службу в Донецькій області. В обох чоловіків залишились дружини, діти та онуки, інформує сайт Вінницької міськради.

Пішов на службу заради брата

Дмитро Васильович народився у Вінниці 22 березня 1988 року. Був учнем та випускником ліцею № 29. Після здобуття середньої освіти вступив до Вінницького національного аграрного університету, де здобув фах інженера-механіка. Працював на приватній фірмі. У вільний час любив порибалити зі старшим сином, займався футболом.

Дмитро Васильович разом із дружиною Інною виховував двох синів: 13 і 10 років. Проте спокійне життя сім’ї перервала війна. 11 січня 2024 року чоловік пішов на службу, пройшов навчання. Воював у складі 71-ї окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ Збройних Сил України. За словами рідних, воювати Дмитро пішов заради старшого брата, який понад рік перебуває на службі. Не міг залишатися в тилу, поки на фронті, ризикуючи своїм життям, воює брат.

Загинув Дмитро Васильович 28 березня 2024 року під час виконання бойових завдань під населеним пунктом Новокалинове Донецької області.

Дмитра дуже цінували його куми, всі рідні, батьки. Мама Дмитра кожною клітинкою душі відчувала його стан, настрій. Він був чудовим батьком. Ми одружені 14 років, у нас була ідеальна сім’я. Ми дуже один одного любили… У нас були великі плани на майбутнє. На жаль, їм вже не судилося здійснитися… – говорить дружина полеглого воїна.

Мобілізувався у 2014 році

Леонід Кобчик народився 2 травня 1971 року у селі Кам’яногірка Дашівській селищній громаді Гайсинського району Вінницької області. Навчався в місцевій школі. Згодом вступив до Іллінецького аграрного коледжу. Після служби в армії разом із сім’єю переїхав до Вінниці. У місті працював на насіннєвому заводі у мікрорайоні Пирогова.

У 2014-2015 роках Леонід Степанович брав участь в АТО/ООС. Брав участь у боях за 32-й блокпост, пізніше названий «долиною смерті». У часи повномасштабного вторгнення не залишився осторонь та пішов на фронт захищати Україну. Воював у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював поблизу Мар’їнки. Загинув 1 квітня 2024 року під час мінометного обстрілу поблизу Новомихайлівки Покровського району. Йому було 52 роки.

У Леоніда Степановича залишилась дружина, син, невістка та чотирирічний онук.

Тато любив допомагати людям, любив життя, любив сім’ю. Дуже чекав зустрічі з онуком. Коли дідусь телефонував, онук хапав телефон і цілував його, так сильно любив дідуся… – згадують рідні.

Володимир ПРИСЯЖНЮК, “СічНьюз”