Вінниця прощається із полеглим добровольцем Олександром Михальнюком
Олександр Іванович Михальнюк народився 17 серпня 1971 року у Вінниці. Тут закінчив школу № 13 та вище професійне училище №4. У 18 років проходив службу у тоді ще радянській армії. У десантних військах прослужив два роки. Мав понад сотню стрибків із парашутом. У цивільному житті освоїв кілька професій – зв’язківця, електромонтера. Останні чотири роки, до великої війни, працював оператором на вінницькому елеваторі. Про це інформує сайт Вінницької міськради.
Він був дуже доброю та вмілою людиною. І за яку би роботу не брався – завжди виконував її на відмінно, – згадує подруга сім’ї Олена.
Повномасштабне вторгнення росії застало Олександра у Вінниці. І вже наступного дня він був у військкоматі.
Він пішов добровольцем 25 лютого, зранку. Завжди казав мені: “А хіба були інші варіанти? Я б себе не поважав, якби не став на захист сім’ї та країни. І ти б мене не поважала”, – згадує слова Олександра дружина Ірина.
Олександр вступив до лав 120 бригади територіальної оборони ЗСУ. Був командиром відділення у стрілецькому батальйоні. Мав позивний «Мехаль».
Він пішов на службу у званні молодшого сержанта. Так ним і залишився. Він ніколи не прагнув якогось звання, чи посади. Завжди пропонував до нагородження інших, молодших. А всім казав, що ви мене й так любите, без усяких посад, – розповідає дружина полеглого Героя.
Разом із побратимами у складі 120 ОБр ТрО Олександр Михальнюк тримав оборону Донеччини, а під час контрнаступальних дій у 2022 році – звільняли Харківщину. Свій останній бій чоловік також прийняв на цьому напрямку.
Мій чоловік разом із побратимами першими зустріли травневий наступ на Харківщину. Їхній батальйон продовжував боротьбу. Вони не покинули позиції і продовжували відбивати наступ ворога», – говорить Ірина Михальнюк.
Олександр загинув 13 травня під час ворожого мінометного обстрілу.
В останньому бою він був контужений. Але відмовився від евакуації. Навпаки, допомагав з евакуацією побратимів, – із сумом говорить дружина. – Він до останнього подиху виборював нашу свободу. Він мріяв про вільну Україну. Він дуже любив свою сім’ю. Хвилювався за нас, завжди заспокоював, і навіть вибачався за мої страждання. І я навіть зараз відчуваю його підтримку. Я відчуваю, що він зараз зі мною.
Олександру Михальнюку назавжди 52 роки… У Героя залишилися мати, дружина, син та двоє сестер.
Він був нашою “душею”. У нього було неймовірно гостре почуття гумору. Завжди веселив нас навіть звідти, з фронту. Він увесь час думав більше про інших, ніж про себе. Підтримував усю нашу родину, – говорить сестра оборонця Людмила.
Співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять полеглим Захисникам та Захисницям України…
Володимир ПРИСЯЖНЮК, “СічНьюз”
