Бореться з раком та за полоненого чоловіка: історія незламної жінки

В інтерв’ю для «СічНьюз» Ольга Куртмалаєва, дружина морського піхотинця з 501-го батальйону, розповідає про свій життєвий шлях, сповнений викликів, відданості й боротьби за кохання у часи війни.

Перші випробування кохання

До початку повномасштабного вторгнення Ольга та її чоловік перебували в Бердянську. Він з 2014 року служив у морській піхоті. У 2015 році пара познайомилась, а через два роки взяла шлюб. Подружжя було нерозлучним, попри постійні службові відрядження та небезпеку.

Я не знаю, яким він був до війни. Я покохала військового. Ми хотіли встигнути пожити для себе. Але спочатку було АТО, потім ООС, а згодом – повномасштабне вторгнення, – каже Ольга Куртмалаєва.

2021 рік став для дівчини складним, адже в неї діагностували рак. А згодом було повномасштабне вторгнення, постійні обстріли. Тоді фактично був відсутній зв’язок з чоловіком.

Особисте пекло і полон

Дівчина зустріла день вторгнення у Бердянську, а її чоловік – у Маріуполі.  Згодом почалося їхнє особисте пекло. Коханий став рідше виходити на зв’язок, а потім – полон.

– Вони гідно обороняли кілька заводів. Металургійний комбінат імені Ілліча, “Азовсталь”, “Азовмаш”. Стояли до останнього. Потрапили в полон четвертого квітня 2022 року. Дізналася про це, коли російські пабліки почали поширювати таку інформацію, – розповідає Ольга.

Боротьба за кожного полоненого

З того часу дівчина веде активну боротьбу, щоб привернути увагу суспільства до військовополонених.

– Ми повинні розуміти, що обмін – це складний процес. Російська сторона не дотримується жодних правил та норм ведення війни. Вони, зі свого боку, не виконують жодних правил. Обміняти військового, який, до прикладу, вийшов на своє перше бойове завдання і одразу потрапив в полон набагато легше, ніж тих, хто вже давно займається військовою справою. Ми не повинні забувати й про тих, хто знаходиться там ще з 2014 року, – наголошує Ольга.

Дівчина додала, що українці дали достойну відсіч росіянам на фронті. Вони не очікували, що військові зможуть так довго втримувати лінію фронту.

– Нам ніхто не може сказати, коли і яка людина буде обміняна. Бо це, на жаль, залежить не від нашої держави, – додає дівчина.

Для привернення уваги

Дівчина влаштовує різноманітні цікаві акції та проєкти, щоб люди звернули увагу, доєднувались та підтримували.

На жаль, цивільних людей  і не родичів військових на наших акціях дуже мало. Їм важко нас зрозуміти, якщо в них в полоні нікого немає, – наголошує Ольга.

Зараз вона разом зі своїми друзями та знайомими веде боротьбу з Київським метрополітеном, щоб отримати білборди. Також готуються різні фотопроєкти та виставки.

– Мета цих проектів – звернути увагу українських та закордонних медіа, а також всього суспільства на серйозну проблему, – каже дівчина.

Боротися далі і не здаватися дівчині допомагає натхнення. Водночас вона продовжує боротися із важкою хворобою.  

– Коли мій чоловік потрапив у полоні,  до мене повернувся рак. Знову лікуюся. Пройшло вже дуже багато часу. За цей 31 місяць я вже переплакала та переосмислила. Потрібно домовитися з собою, зі своїм розумом. Ми зможемо трішечки розслабитись, коли наші чоловіки будуть вдома. Якщо їх немає поруч, значить, ми не допрацювали. Кожен має знайти своє місце у цій війні і бути корисним фронту, – наголошує Ольга.

Обміни залежать від ситуації на фронті

Також вона додала, що обміни залежать від ситуації на фронті. Якщо ми знаходимось в більш виграшній позиції, ніж вороги, то росіяни починають нас боятися і стають говіркішими.

– Важливо допомагати нашим хлопцям на фронті. Думати, як допомогти тим, хто прийшов з полону. І не тільки своїм близьким, – пояснює вона.

Ольга разом з асоціацією “Сила морської піхоти” створили буклети для звільнених з полону. Де є текст підтримки та фото, як за них боролись. А також номери «гарячих ліній», на які вони можуть зателефонувати для вирішення своїх питань. По спеціальному QR-коду вони зможуть побачити, як рідні та громадські організації боролися за їхню свободу.

– На жаль, у нас дуже мало спеціалістів, які б могли пояснити, як спілкуватися з людьми, що пройшли полон. Але їм дуже потрібна наша підтримка, щоб вони розуміли, що ми про них пам’ятали, за них боролись і вони не були покинуті, – наголошує Ольга.

Повернули засудженого на довічне

Дівчина поділилася зворушливою історією про близького друга їхньої сім’ї, який повернувся з полону. На росії він був засуджений на довічне ув’язнення.

– Коли з ним зустрілися, військовий був шокований, що за них так боролися, – зі сльозами розповідає дівчина. – «Мені дуже приємно, що ви не забували» – це слова, від яких навертаються сльози на очах. Це ті слова, за які ми так боремося!

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”

Читайте також

У Вінниці презентують виставку картин «100 історій кохання дружин загиблих героїв»

«Я розуміла, що з дня на день мене здадуть» – історія військової, яка пережила окупацію