Микола Ріттер першим з українців взяв участь в Олімпіаді

26 липня 2024 року у Парижі стартують ХХХІІІ Олімпійські Ігри-2024. Україну представлятимуть 140 спортсменів та спортсменок, серед яких будуть і вінничани. Але історія зберегла нам унікальний факт участі українця у найперших Олімпійських іграх, які відбулися в Афінах у 1896-му. Про це у своїй книзі «На олімпійській хвилі» пише Анатолій Волошин. Колись я зробив електронну версію книги, яка доступна на сайті «Спортивний Донбас» за запитом «На олімпійській хвилі України». Так хто ж він був і як потрапив до Афін попри те, що тодішня Російська імперія відмовилась від участі?

«Для участі у Іграх Першої Олімпіади-1896 до Афін прибули представники 13-ти країн: Австралії, Австрії, Болгарії, Великої Британії, Данії, Греції, Німеччини, США, Франції, Угорщини, Чилі, Швейцарії, Швеції. Найбільшу команду виставили, звичайно, господарі Олімпіади.

У цьому списку немає росії, до складу якої тоді входила більша частина нинішньої України. Офіційне запрошення до Москви від МОК було надіслано, а про підготовку до цих стартів писали чи не усі газети. Відомо, що у багатьох містах російської імперії готувалися спортсмени, формувалися до відбірних змагань окремі команди, в газетах прогнозувалися шанси провідних атлетів, які готувалися в легкоатлетичних, гімнастичних та важкоатлетичних клубах Києва, Одеси, Харкова та інших міст.

Та царський уряд росії відмовив спортсменам у фінансовій підтримці, а російські товстосуми не наважилися розкрити свої гаманці для якихось Ігор. І все ж знайшлися окремі сміливці, які наважилися на подорож до Афін власним коштом. Це були спортсмени з Києва та Одеси. Деякі з них заявилися для участі у Олімпіаді-1896, але їхніх прізвищ у протоколах змагань виявити не вдалося. Подейкують, що одесити допливли пароплавом до Константинополя (нинішній Стамбул). На подальший шлях коштів і сил не вистачило.

Зате достеменно відомо, що до заявки на участь у кількох видах спорту було включено київського лікаря Миколу Ріттера (на фото). До недавнього часу його участь у Олімпіаді-1896 була «білою плямою» в історії українського олімпійського руху.

Відомо, що спортсмен народився на Полтавщині у родині дрібнопомісних дворян. Здобувши освіту, Микола Ріттер деякий час працював у Київський казенній палаті. У вільний час, будучи від природи високим, широкоплечим і сильним, Микола займався боротьбою, стрільбою та фехтуванням. На початку березня 1896 року за власним бажанням подав у відставку, що свідчило про його наміри готуватися до участі у Олімпіаді-1896.

Одержавши персональне запрошення від МОК, Микола Ріттер сам їде до Афін і заявляється до участі у змаганнях з греко-римської боротьби, стрільби за карабіна та фехтування на рапірах. Але, за попередньою домовленістю, Микола Ріттер перебував на Олімпіаді-1896 ще й у якості кореспондента газети «Кієвлянін», до якої щодня надсилає звіти з Афін.

В одному з них він писав: «Росіян майже немає. Про себе можу повідомити, що на попередньому випробуванні зі стрільби по рухомій мішені та з боротьби я прийшов першим: усі кулі вдало лягли в мішень, а бажаючих позмагатися у боротьбі вдалося подолати. Того самого дня вечірні газети дали звіти. На свій подив, побачив власне зображення в різних позах».

На жаль, у подальших змаганнях українець Микола Ріттер участі не брав, хоча у греко-римській боротьбі та стрільбі міг стати олімпійським чемпіоном. Кажуть, що він згубив натільний талісман-медальйон, без якого, як віруюча людина, не знайшов можливості виступати.

Про це свідчить і лист українця, члена першого складу Міжнародного олімпійського комітету від Російської імперії, генерала Олексія Дмитровича Бутовського (до речі, земляка Миколи Ріттера – з Полтавщини), в якому він за кілька днів до початку Олімпіади-1896 писав: «Росіян – ж-о-д-н-о-г-о!…Щоправда, був тут молодик із солідною статурою (це – про Миколу Ріттера) і навіть записався!»

До закінчення Олімпійських ігор-1896 Микола Ріттер надсилав до редакції «Кієвляніна» кореспонденції.

Повернувшись з Ігор в Україну, Микола Ріттер став палким прихильником олімпійського руху, пропагував ідеї П’єра де Кубертена, читав лекції, виступав зі статтями у пресі.

1897 року він подав кілька листів до Міністерства народної освіти Російської імперії з пропозиціями створити «Російський комітет тілесного виховання та народного оздоровлення». Однак його, як і інших пропагандистів фізичної культури і спорту, у російському уряді не почули…»

Олександр МАЗАН, «СічНьюз»,
за матеріалами книги «На олімпійській хвилі» Анатолія Волошина