Ветерани війни створюють добровольчі формування тероборони в громадах
З початком широкомасштабної агресії росії члени військово-цивільної спілки «Бойове братерство України» стали однойменним окремим підрозділом у складі тероборони ЗСУ. 230 добре підготовлених воїнів з перших днів війни допомагали захищати столицю. Після відбиття загрози Києву та проведення реформування Бойового братерства у складі ТРО частина бійців продовжила службу на сході і півдні України. Частина служить в інших регіонах та входить до партизанського руху на окупованих територіях. Ще частина опікується гуманітарною допомогою бійцям на передовій і вимушеним переселенцям.
Водночас командири полків створюють добровольчі формування тероборони в громадах. Як відбувається цей процес і чим саме опікується «Бойове братерство України» в тилу, кореспондент «СічНьюз» розпитав у командира вінницького полку майора Олега Савіча (на фото). Він був на російсько-українській війні у 2014-2018 роках, служив у військовій розвідці. Нині Олег Савіч є інвалідом війни, тож не має можливості піти на фронт.
– Олеже Вікторовичу, коли було створено вінницький полк?
– Вінницький полк започаткували першого липня 2022 року. А на загальнонаціональному рівні «Бойове братерство України» діє із вересня 2019 року. Його почали створювати офіцери і солдати 54-го окремого розвідувального батальйону. До речі, на війні ми разом із ними виконували поставлені завдання.
Президентом та ініціатором спілки «Бойове братерство України» є колишній голова Житомирської і Донецької обласних адміністрацій Павло Жебрівський, а головою – полковник Леонід Климчук.
– Скільки на Вінниччині членів спілки «Бойове братерство України»?
– Понад 100. Це не лише колишні військові, але й працівники силових структур, професорсько-викладацький склад місцевих вишів, видатні спортсмени і тренери тощо. До вінницького полку «Бойове братерство України» входять чотири доктори наук і п’ять – кандидатів наук. Це, приміром професор ВДПУ Віктор Костюкевич (він відомий, як засновник вінницького хокею на траві – авт.), проректор ВНТУ Володимир Богачук, екс-проректор ВНТУ Віктор Мізерний, майстер спорту зі стрибків у воду, кандидат наук Оксана Хуртенко та інші відомі у місті над Бугом люди.
– Якою діяльністю Ви займаєтеся?
– Наша спілка водночас відпрацьовує, як мінімум, 12 різних проєктів. В першу чергу опікуємося організацією національного спротиву в територіальних громадах. Зокрема, готуємо хлопців і дівчат переважно допризщовного віку. Щоб вони знали, як тримати зброю, як надати першу медичну допомогу, захистити себе чи когось іншого.
По-друге, це формування української політичної нації. Проводимо заходи із військово-патріотичного виховання молоді, згідно розробленої у «Братерстві» програми. Відвідуємо різні заклади освіти. Для цього маємо підписаний меморандум про співпрацю із обласним Департаментом гуманітарної політики.
У початковій школі це просто розповіді, а надалі – практичні уроки і реальна підготовка. Приміром, у Бершадській громаді ми проводили дводенні збори для 11-класників. Також влаштовуємо корисні тренінги із вчителями шкіл на базі Академії безперервної освіти.
В рамках проекту «Батьківське серце» вручаємо однойменні кулони дітям загиблих Героїв; їх освячують представники церкви. Надалі за ними до повноліття будуть закріплені члени нашої спілки.
Також займаємося адаптацією і реабілітацією учасників бойових дій та їхніх сімей, волонтерською діяльністю і гуманітарною допомогою.
В рамках проєкту «Справедливість» надаємо юридичні консультації. Для цього підписали меморандум про співпрацю із безоплатним центром юридичної допомоги. Адже маємо багато звернень від тих, хто повернувся з фронту, та від членів родин військових (в тому числі загиблих бійців).
– Якісь новації очікуються?
– Збираємося започаткувати новий проєкт – «Капеланство». На Вінниччині капеланів ще не було. А в Києві і в Хмельницькій області це давно вже діє. Капелани з тих регіонів працюють на фронті.
Щоб реалізувати проект «Капеланство», зрозуміло, збираємося залучати місцевих священнослужителів. Співпрацюємо із ПЦУ. Зокрема, з архієпископом Вінницьким і Тульчинским Михаїлом. Не збираємося забувати й про католицьку церков тощо.
Михайло ШАФІР, «СічНьюз»
